35 урок концерт

 Пригадаємо пісні вивчені протягом навчального року.

Ігри з образотворчого мистецтва.

Гра "Види образотворчого мистецтва" 

Жанри образотворчого мистецтва 1

Жанри образотворчого мистецтва 2

Жанри образотворчого мистецтва 3

Жанри образотворчого мистецтва 4

Жанри образотвочого мистецтва 5

Скульптура: рельєф чи кругла

Види архітектурних споруд

Вправа на знання плановості картини та частин елементів композиції

Цікаві факти про Україну та її мистецтво

Що тобі відомо про пейзажний жанр ?

Перевір свої знання: натюрморт

Перевір свої знання:графіка

Що таке мистецтво?

Художник та його картина.

Художник та його картина 1

27 клас Узагальнюючий тест за рік

Види Мистецтва

Видатні художники та композитори України 19 ст.

Музеї світу он лайн   

Віртуальна подорож Лувр

35. Розшук уражених та способи рятування людей із завалених і пошкоджених споруд.

 Якими можуть бути наслідки надзвичайної ситуації?

Розшук уражених. Пошук постраждалих і надання їм першої допомоги є головним завданням рятувальників під час ліквідації наслідків НС. Перед проведенням робіт з пошуку та звільнення людей із завалів необхідно загасити пожежі, знеструмити лінії електромереж, вимкнути системи газо-, тепло-, водозабезпечення та каналізації. Пошук постраждалих розпочинають з ознайомлення з результатами розвідки, вивчення зони (місця) проведення робіт, характеру НС і визначення методики проведення пошуку. Мета пошуку — визначити місця перебування, а також стан постраждалих у зоні НС.

На початковому етапі пошуково-рятувальних робіт застосовують тактику поверхнево-просторового пошуку. Такий пошук ведуть у межах всієї зони НС в легкодоступних місцях, насамперед у тих місцях, звідки лунають прохання про допомогу. Перевага цієї тактики в тому, що одночасно можна охопити практично всю зону НС із застосуванням невеликої кількості технічних засобів і за невеликих витрат часу. Недоліком є те, що потрібно чимало сил.

Після того як знайдено та вилучено постраждалих з легкодоступних місць, застосовують тактику визначення головних об’єктів проведення пошуку. Такий пошук передбачає, що в загальній зоні НС виокремлюють місця, які мають пріоритет часу, тобто там виникла небезпека (вогонь, який поширюється, наявність продуктів згоряння, нестача кисню, загроза затоплення тощо). У цих місцях концентрують сили та засоби для пошуку та рятування постраждалих.

Перевага цієї тактики в тому, що потрібно менше сил. Недоліком є те, що зменшується зона пошуку, отже, збільшується час. Якщо сил та засобів достатньо, то одночасно застосовують обидві тактики.

Для скорочення часу проведення розшуку постраждалих потрібно користуватися такими загальними правилами:

• послідовність вибору об’єктів для ведення пошуку заснована на принципі від простого до складного, тобто пошук ведуть у місцях, що мають незначні пошкодження та невеликий ступінь небезпеки; далі — з більшими тощо;
• визначаючи місця найбільш вірогідного перебування постраждалих, необхідно мати на увазі час виникнення НС: у робочий час постраждалих буде більше на об’єктах та в установах і менше в житлових будинках, у неробочий — навпаки;
• урахувати час перебігу (розвитку) НС, для того щоб зробити висновок, де шукати постраждалих. Якщо аварійна ситуація розвивалася так, що в людей був час тікати з небезпечної зони, то постраждалих слід шукати на шляхах евакуації (коридори, вихідні двері, вікна, сходові клітки). Якщо ж часу покинути небезпечну зону не було, то шукати постраждалих потрібно на робочих місцях, у кімнатах, під плитами перекриття, насамперед — у порожнинах;
• пошук вести в тиші як мінімум парами;
• найперше визволяють живих, а в разі виявлення загиблих позначають місця, де їх знайшли. Загиблих виносять в останню чергу;
• розшук постраждалих триває, доки не буде визначено, що в зоні НС не залишилося ні живих, ні загиблих.

Після вивчення зони проведення робіт і характеру НС рятувальники вибирають оптимальний метод пошуку постраждалих.

До основних методів пошуку постраждалих належать такі: візуальний, акустичний (звуковий), прочісування місцевості, пошук слідами, зондування, опитування очевидців, пошук з повітря, пошук з використанням спеціальних приладів, тварин.

Візуальний метод пошуку полягає в огляді місць, де можуть перебувати постраждалі. Огляд відбувається як із застосуванням спеціальних приладів (відеокамер та моніторів) (іл. 35.1), так і без них (іл. 35.2).

Іл. 35.1. Система відеопошуку « Olympus»

Іл. 35.2. Візуальний розшук постраждалих

Іл. 35.3. Розшук постраждалих за допомогою собак

Розшук постраждалих за допомогою собак. Для визначення місць, де є постраждалі під уламками, найефективніше використовувати спеціально натренованих собак, які реагують на живих людей. Для проведення пошуку таким методом рятувальники покидають зону завалу, а кінолог із собакою обстежує завали (іл. 35.3). Знайшовши постраждалого, собака подає кінологу знак голосом. Після цього кінолог кілька разів підходить до вказаного собакою місця з різних боків, і якщо собака продовжує вказувати на одне й те ж місце, кінолог позначає його спеціальним знаком (як правило, прапорцем).

Іл. 35.4. Розшук постраждалого за допомогою тепловізора: 1 — вигляд об'єкта; 2 — тепловий індикатор; 3 — відеокамера; 4 — монітор; 5 — зображення

Після того як кінологи обстежили ділянку завалу, на неї заходять рятувальники й розпочинають роботи з проникнення в завали в означених місцях.

Ефективність використання собак знижується, якщо повітря задимлене, відчутний запах будь-яких пахучих речовин. Пересуваючись завалами, собаки можуть травмувати лапи, тому періодично їх потрібно виводити із зони НС для відпочинку.

Тепловий метод пошуку полягає у визначенні місця, де є постраждалий, за допомогою тепла його тіла. Для цього використовують тепловізори (іл. 35.4).

Іл. 35.5. Загальний вигляд геофона: 1 — навушники; 2 — датчики; 3 — пульт; 4 — котушка з кабелем; 5 —розгалуження; 6 — приймач речового сигналу; 7 — магніт

Акустичний метод пошуку використовують для прослуховування завалів. Розшук постраждалих здійснюють як із застосуванням спеціальних приладів — геофонів, так і без них. Геофони реагують на звук голосу, стук, серцебиття. Загальний вигляд геофона показано на іл. 35.5.

Порядок роботи з геофоном такий: рятувальник, який виконує пошук, приєднує датчики через розгалуження до пульта управління; розташовує датчики в тих місцях, де можливе перебування постраждалих; одягає навушники; переводячи ручку перемикача від одного номера датчика до іншого, спостерігає за показниками індикаторів, номери яких відповідають номерам датчиків. За показаннями індикаторів оператор визначає місце розташування датчика, який фіксує найбільший рівень шуму. Відтак оператор переміщає інші датчики, звужуючи коло пошуку, і встановлює більш точно джерело шуму. Після цього позначає місце ймовірного розташування постраждалого. Цей прилад встановлює голосовий зв'язок з постраждалими, для чого потрібно на місце, звідки лунає найгучніший звук, закріпити приймач звукового сигналу.

Іл. 35.6. Схема роботи ехолокатора, який фіксує біоритми серця

На іл. 35.6 показано схему роботи приладу, заснованого на принципі ехолокації, який фіксує біоритми серця.

Іл. 35.7. Розшук постраждалих методом прослуховування та озвучування

Акустичний метод, який не передбачає використання спеціальних приладів, має назву метод прослуховування та озвучування (іл. 35.7). Для проведення розшуку за цим методом на місці рятувальних робіт припиняють або зводять до мінімуму всі роботи з використанням техніки. Цей період називають «часом тиші». Керівник рятувальних робіт розподіляє зону на ділянки пошуку між підрозділами. Рятувальники лягають на завал по периметру на відстані 2-5 м один від одного та прослуховують завал. Якщо із завалу не лунає ані звуку, то командир або особа за його наказом голосно промовляє в завал, наприклад: «Тут допомога, відповідайте»; якщо відповіді нема, то потрібно повторити: «Відповідайте стуком». Під час таких дій доцільно використовувати мегафони. Якщо із завалу відповіді є, то всі, хто їх чув, показують напрямок, звідки лунав звук. Точка перетину напрямків цих звуків і буде вірогідним місцем перебування постраждалого. Необхідно мати на увазі, що металеві предмети можуть давати хибний напрямок звуку. Поступово рятувальники пересуваються до центра завалу.

Після в становлення місця, де виявлено постраждалого, рятувальники (якщо це можливо) установлюють з ним контакт, під час якого необхідно з'ясувати:

• стан постраждалого, чи впливають на нього уламки та на які саме частини тіла;
• самопочуття постраждалого та як глибоко він перебуває;
• яка ситуація навколо, хто з людей є поруч, скільки їх, що відомо про їхнє місце.

Після цього треба розповісти постраждалому, що робиться для його порятунку.

Мета цієї розмови полягає в тому, що, по-перше, рятувальники отримують значно більше інформації, а по-друге, і це головне, — психологічно підтримують постраждалого.

Для визволення постраждалого рятувальники виконують роботи з проникнення в завал. Зважаючи на те, що завал — це хаотичне скупчення уламків будівельних конструкцій, меблів, обладнання, пошкоджених комунікацій тощо, а також невідомо, як міцно вони тримаються, роботи з проникнення всередину треба виконувати з дотриманням таких правил:

• великі уламки, якщо можливо, не рухати, не навантажувати, не видаляти;
• просуватися вперед потрібно через непошкоджені або слабко пошкоджені частини будівлі, використовуючи наявні отвори та порожнини;
• дрібні уламки потрібно видаляти вручну;
• краще витратити час на пробивання стіни або стелі, ніж завдати шкоди заваленим людям під час видалення уламків.

Іл. 35.8. Проникнення в завал через підкоп

Іл. 35.9. Пролом стіни

Способи рятування людей.

1. Підкоп (іл. 35.8). У завалах, що виникли під час руйнування, особливо панельних будівель, утворюються порожнини значних розмірів. Їх можна використовувати для просування рятувальників у завал; якщо велика конструкція заважає просуванню, під нею роблять підкоп за такими правилами:

• просуватися вперед потрібно обережно (не підніматися, не тиснути на стіни та склепіння, не висмикувати уламки);
• стіни та склепіння підкопу необхідно надійно укріпити;
• під час проведення підкопу один рятувальник перебуває всередині, а другий — зовні, він стежить за конструкціями та підтримує зв'язок з першим рятувальником; через певний час вони міняються місцями.

2. Пролом стіни (іл. 35.9) здійснюють у тих випадках, коли розбирання завалу може завдати шкоди постраждалому.

Під час виконання пролому в цегляній кладці спочатку намічають місце для цього, а потім по черзі прибирають цеглу. Для виконання пролому в бетонній стіні спочатку пробивають перфоратором отвори в стіні, потім зрізають арматуру і загинають її назовні.

Іл. 35.10. Траншея в уламках: 1 — стіновий пролом: 2 — брус для перекриття; 3 — розпірка: 4 — розкіс: 5 — паля для закріплення; 6 — дошки обшивки

3. Пролом стелі. Виконують, якщо збереглися плити перекриття, а в нижньому приміщенні перебувають люди, що потребують допомоги.

Пролом стелі виконують з урахуванням таких правил:

• місце орієнтовного пролому потрібно узгодити з постраждалими;
• пролом слід виконувати ближче до несучих стін, краще в кутку приміщення;
• під час виконання пролому не пошкоджувати несучі елементи (балки, ригелі тощо);
• розміри проломів мають бути мінімально допустимими (щоб помістилися ноші);
• перед проломлюванням треба зірвати підлогу з того місця, де буде виконуватися пролом;
• арматуру, яка залишилася після пробивання стелі, згинають нагору.

Іл. 35.11. Шахта

Іл. 35.12. Шахта і штольня

4. Траншея. Викопують її під час розбирання завалу вручну зовні будинку для проникнення до стіни. Траншею потрібно облаштовувати з дотриманням таких правил:

• траншею починають робити з краю завалу на рівні землі;
• стінки траншеї обшивають у випадках, якщо є загроза завалення;
• для обшивання стінок траншеї використовують дошки, уламки меблів, двері тощо, які є на місці аварії;
• уламки, які є вище траншеї, необхідно прибрати;
• після закінчення робіт з надання допомоги постраждалим вхід у траншею слід загородити.

Вигляд траншеї показано на іл. 35.10.

5. Шахта. Шахту (іл. 35.11) роблять тоді, коли стінові проломи для визволення постраждалих потрібно зробити нижче від рівня руйнування. Розмітку місця виконання шахти визначають залежно від місця виготовлення стінового пролому. Шахту потрібно облаштовувати з дотриманням таких правил:

Якщо шахту викопують уручну:

• викопують шахту на глибину 1 м, після чого її стінки укріплюють щитами з деревини;
• поглиблюють шахту ще на 1 м, стінки також укріплюють щитами;
• глибина шахти має збігатися з нижнім краєм стінового пролому.

Якщо шахту влаштовують за допомогою екскаватора, то викопують на потрібну глибину, після чого стінки шахти обшивають дощатими щитами.

Залежно від ситуації та виду завалів шахта може комбінуватися зі штольнею (іл. 35.12).

6. Штольня. Прокладають тоді, коли в завалі немає пустот або коли висота завалу велика. Штольня відрізняється від підкопу тим, що уламки виносять назовні, а захищають від обвалів її верхню частину за допомогою щитів.

Якщо швидко не вдається звільнити людей із завалених сховищ (укриттів, підвалів тощо), тоді в першу чергу необхідно організувати подачу свіжого повітря через пробиті отвори, які можна використовувати для передачі води, продуктів харчування та медикаментів. Подавати повітря в захисні споруди та підвали можна також через розчищені та відновлені повітряні забірні шахти, використовуючи для цього вентилятори та компресорні установки.

Якщо постраждалий перебуває в напівзруйнованому будинку (споруді), виходи із якого зруйновані або завалені, то його необхідно якомога швидше винести звідти, бо можливий новий обвал або поширення пожежі.

Порятунок постраждалих з верхніх поверхів напівзруйнованих будинків (споруд), у яких пошкоджені входи та сходи і якщо немає безпосередньої небезпеки нового обвалу, виконують за допомогою приставних або металевих драбин, автовишок, пожежних драбин, кранів, альпіністського спорядження, колисок, брезенту, який використовують для вільного падіння людини тощо.

Іноді можна винести постраждалого через суміжні квартири, за допомогою пробивання отвору в стінах квартир, у яких збереглися входи.

Рятувальні ланки складаються з 3-4 осіб, одну з яких призначають за старшу.

Якщо споруда нестійка, то виконують її демонтаж шляхом руйнування. До проведення демонтажних робіт допускають особовий склад рятівників, які мають відповідну підготовку і пройшли перевірку знань на предмет безпечного проведення робіт та інструктаж на робочому місці.

На місці проведення демонтажних робіт встановлюють єдиний порядок обміну сигналами між особою, що керує під'їздом (від'їздом) транспорту (або місцем складування вантажу) і машиністом підйомного крана (автомобільного, баштового, на пневмоходу), а також робітниками на відтяжках.

Підсилення стін і перекриттів, що можуть зруйнуватися і створити ще більший завал, створення огороджень у небезпечних місцях, закриття зруйнованих отворів та інші заходи, які мають забезпечити нормальну роботу рятувальників і громадян, виконують за допомогою конструкцій та деталей із залізобетону, тимчасових дерев'яних конструкцій, із використанням різного роду домкратів, підпірок тощо.

Для проведення пошуково-рятувальних робіт можуть використовувати екскаватори всіх типів на колісному та гусеничному ходу, бульдозери, крани автомобільні й на пневмоходу, компресори всіх марок та іншу господарську техніку.

Рятування людей із завалених і пошкоджених захисних споруд. Перед розкриттям сховища або укриття встановлюють зв'язок з людьми, які там перебувають, з'ясовують їхній стан. Зв'язок встановлюють через повітрозабірні отвори, люки, стоки водопостачання або опалення, що йдуть у сховище. За умови пошкодження системи фільтровентиляції для подачі повітря в приміщення розчищають повітрозабірні канали, а за неможливості зробити це — бурять отвори в стіні або перекритті й подають повітря за допомогою компресора через систему фільтрації.

Розкривати сховище або укриття починають з відкопування завалених дверей та аварійних виходів; якщо завали над виходом дуже великі, то пробивають отвори в фундаментній стіні або верхньому перекритті. Робиться це в тому місці, де завал має найменшу висоту. Для пробивання отворів у стінах або в перекритті застосовують електричні або пневматичні відбійні молотки, бетоноломи, ручні ломи та інший інструмент. Якщо техніка відсутня або її використання ускладнене, завалену захисну споруду потрібно відкопувати вручну.

Визволення постраждалого. Після того як рятувальники проникли в завал, приступають до визволення постраждалого. Насамперед від нього прибирають усе, що заважає; дрібні уламки та сипучий матеріал прибирають уручну, щоб не завдати шкоди постраждалому. Найперше звільняють голову та верхню частину тіла. Вилучати постраждалого з-під уламків треба обережно, намагаючись утримувати єдиним блоком голову - шию - хребет - таз, пошкоджену частину тіла потрібно тримати окремо; для цього призначають окремого рятувальника. Уражених, що перебувають поблизу поверхні завалу й під дрібними уламками, витягають, розбираючи завал зверху вручну; а тих, хто опинився в глибині завалу (під завалом), — через галереї, що влаштовують у завалі, використовуючи порожнини й щілини, що утворилися від великих елементів зруйнованих будівель, або розбираючи завал згори.

Якщо постраждалий придавлений брилою або важкою конструкцією, то іноді необхідно користуватися домкратами (рейковими, гідравлічними та пневматичними).

Невідкладна медична допомога постраждалим у завалах. Після вивільнення людини із завалу їй надають першу медичну допомогу, а якщо можливо, допомогу надають і до вивільнення з-під завалу.

Невідкладну медичну допомогу надають постраждалому залежно від його стану: перед або після вилучення із завалу. Першу медичну допомогу на місці ураження надають рятувальники та медичні працівники, які входять до складу рятувальних підрозділів, або самотужки власне постраждалі, здійснюючи само- та взаємодопомогу.

Невідкладну медичну допомогу обмежують такими діями:

 • зупиненням кровотечі;

 • профілактикою синдрому роздавлювання;

 • транспортною іммобілізацією; 

• реанімаційними діями (відновленням дихання та серцебиття); 

• відігріванням відморожених ділянок тіла;

 • знеболюванням.

Після надання невідкладної медичної допомоги постраждалого транспортують до пункту надання медичної допомоги.

• 1. Що необхідно зробити перед пошуком та звільненням людей із завалів? 
• 2. Яких загальних правил потрібно дотримувати для скорочення часу розшуку постраждалих?
•  3. Які основні методи пошуку постраждалих ви знаєте?
•  4. У яких випадках ефективність використання собак для пошуку постраждалих знижається? 
• 5. Які способи рятування людей вам відомі? 
• 6. Як здійснюють порятунок постраждалих з верхніх поверхів напівзруйнованих будинків
• 7. Як рятують людей із завалених і пошкоджених захисних споруд? 
• 8. Яка послідовність визволення постраждалого із завалу?
•  9. Яку невідкладну медичну допомогу надають постраждалим у завалах?
• 10. Що відмінного між тактикою поверхнево-просторового пошуку та тактикою визначення головних об'єктів? 
• 11. Яка різниця між геофоном і ехолокатором? 
• 12. Що спільного між акустичним методом та методом прослуховування й озвучування?
• 
  

Узагальнючий урок 35 в 7 класі

 ПРОАНАЛІЗУЙ ЗОБРАЖЕННЯ ЗА ПОДАНИМ ПЛАНОМ:

• 1. До яких видів образотворчого мистецтва можна віднести дане зображення?
• 2. Назви засоби виразності, які використано при створенні цього художнього твору.
• 3. Яким видам образотворчого мистецтва притаманні такі засоби?
• 4. Визнач, які зі складових поданого на зображенні об’єкту створював дизайнер, архітектор, майстер декоративно-прикладного мистецтва.

Альтанка у парку. Елемент садово-паркового комплексу

"Особливості накладння шин на верхні та нижні кінцівки " урок № 35 в 10 класі " Захист Вітчизни"

Дистанційний урок №35 або

 

Пригадайте з уроків «Основи здоров’я» та «Біологія», що таке шини і в яких випадках їх використовують.

Порядок надання домедичної допомоги постраждалим під час переломів і вивихів визначає механізм її здійснення в разі підозри на травми кісток кінцівок та вивихи.

У разі переломів і вивихах верхніх та нижніх кінцівок проводять їх іммобілізацію (знерухомлення) з метою попередження подальшого зміщення кісткових уламків і травмування ними інших тканин та органів; попередження виникнення травматичного шоку; перетворення закритого перелому у відкритий з наступним пошкодженням усіх тканин — кровоносних судин, нервів, зв'язок, м’язів та шкіри; попередження поширення інфекції у кінцівках.

Іммобілізація — це створення нерухомості пошкодженої або хворої частини тіла, зазвичай кінцівки або хребта та інших кісток, накладенням шин від моменту отримання травми до надання медичної допомоги. Для її проведення використовують стандартне обладнання (шини) або підручні засоби.

Загальні принципи накладання шин на кінцівки

1. Підготовка постраждалого до накладання шини. Перед проведенням іммобілізації постраждалого потрібно заспокоїти, пояснити свої дії, розслабити стискаючі частини одягу, з травмованої руки зняти прикраси та годинник (за наявності, з метою попередження її набряку та подальшого ушкодження).

2. За відкритого перелому перед накладанням шини в разі сильної кровотечі необхідно накласти джгут, на рану накласти стерильну пов’язку, але під час фіксації (закріпленні) шини не можна закривати місце, де накладений джгут, щоб була можливість коригувати стан останнього.

3. Шину не можна накладати з того боку, де зламана кістка виступає назовні;

4. Під час іммобілізації кінцівки попередньо треба надати їй нормальне фізіологічне положення, а якщо це неможливо, то таке, за якого кінцівка найменше травмуватиметься.

5. У разі закритих переломів перед накладанням транспортної шини необхідно злегка витягнути травмовану кінцівку, що у більшості випадків дозволить зменшити зміщення уламків і відповідно послабити їхній тиск на прилеглі м'які тканини. Але цього не можна робити в разі відкритих переломів, тому що забруднені уламки кістки із рани перемістяться в м’які тканини і додатково інфікуватимуть рану.

6. У разі відкритих вивихів перед накладанням транспортної шини вправлення кісток не виконують, а накладають стерильну пов’язку і кінцівку фіксують у тому положенні. у якому вона перебувала в момент травмування;

7. Шини для іммобілізації потрібно накладати поверх одягу і взуття постраждалого, які лише за необхідності розрізають. Це дозволяє уникнути додаткової травматизації пошкодженої кінцівки під час роздягання постраждалого, а також одяг та взуття виконують роль додаткових прокладок між шкірою і шинами. Між шиною і кінцівкою постраждалого треба прокласти м'яку ватно-марлеву прокладку або інший м’який матеріал для попередження стискання тканин у місцях кісткових виступів. Накладаючи шини поверх одягу або взуття, такі прокладки підкладають тільки в місцях кісткових виступів;

8. У разі переломів передпліччя, стегна, гомілки шини можна робити прямими, а в разі перелому плеча шину треба накласти від середини лопатки здорового боку через спину, обігнути плечовий суглоб, опустити уздовж плеча до ліктьового суглоба, потім вона має бути вигнута під прямим кутом і досягнути по передпліччю до основи пальців кисті.

9. Моделювання шини (підгонка її під розмір пошкодженої кінцівки) необхідно проводити ліпше на кінцівці того, хто буде накладати шину, щоб не порушувати положення травмованої кінцівки. Моделювання шини на пошкодженій кінцівці постраждалого призведе до її грубої травматизації та значно підсилить біль (іл. 35.1);

10. Іммобілізована кінцівка перед транспортуванням постраждалого в холодну пору року має бути обов'язково утеплена для запобігання відмороження.

Іл. 35.1. Моделювання шини та накладання її в разі перелому теча

11. Шини мають бути такої довжини, щоб вони фіксували не менше двох суглобів у разі наступних переломів: передпліччя — променево-зап’ястковий і ліктьовий суглоби; гомілки — гомілковостопний і колінний суглоби. Три суглоби треба фіксувати в разі: а) перелому плеча — плечовий, ліктьовий і променево-зап’ястковий; стегна — усі суглоби нижньої кінцівки (кульшовий, колінний та гомілковостопний), притому з трьох боків. Зовнішня шина має бути накладена вподовж від стопи до пахви, внутрішня — від стопи до пахвинної ділянки, задня — від стопи до сідничної складки. У пахву з боку пошкодження до накладення шини треба вкласти ватно-марлеву прокладку або згорнуту косинку чи шматок матерії. Відповідна фіксація двох або трьох суглобів травмованої кінцівки в постраждалого необхідна для попередження посилення болю під час його транспортування, який може спричинити більш виражені прояви травматичного шоку, що може призвести й до летального результату;

12. Шини потрібно щільно прикріплювати до травмованої кінцівки бинтуванням. За браку перев’язувальних засобів шини фіксують кількома хустками, шматками бинта, тасьми, мотузки, ременями тощо. їхні вузли треба фіксувати із зовнішнього боку кінцівки, рекомендовано фіксуючі пов’язки накладати по дві вище та нижче за місце перелому.

13. Після накладення шин у разі переломів кісток руки її підвішують на косинці;

14. У разі перелому кісток кисті у долоню попередньо вкладають шматок вати або тканини та іммобілізують шиною, яку прикладають до долонної поверхні;

15. У разі перелому кісток стопи необхідно накладати дві шини. Першу, яка попередньо змодельована за контуром задньої поверхні гомілки, накладати від кінчиків пальців по підошовній поверхні стопи, потім під прямим кутом уздовж задньої поверхні гомілки до колінного суглоба. Другу накладають з обох боків гомілки у формі літери U уздовж її зовнішньої поверхні, щоб вона охопила підошовну поверхню стопи на зразок стремена. Шини прибинтовують до кінцівки.

Іммобілізацію зазвичай треба виконувати не менше, ніж удвох — один із тих, хто надає допомогу, обережно піднімає кінцівку так, щоб не допустити зсуву уламків, а другий — щільно і рівномірно прибинтовує шину до кінцівки, починаючи від її периферії. Кінці пальців, якщо вони не пошкоджені, потрібно залишати відкритими для контролю за кровообігом.

Під час перекладання постраждалого на ноші, одна людина повинна тримати ушкоджену кінцівку.

До і після накладення шини треба перевіряти наявність кровообігу у травмованій кінцівці (запитати у постраждалого, чи не німіють у нього кінчики пальців пошкодженої кінцівки та перевірити стан пальців на ній — вони повинні бути теплими на дотик і мати рожевий колір нігтів. Доцільно порівняти їх стан з показниками на здоровій кінцівці. Якщо постраждалий скаржиться на оніміння в них, то треба послабити пов’язку).

Види шин. Для накладення шин на кінцівки в разі переломів та вивихів використовують кілька видів стандартного обладнання (шин).

Драбинчасті шини (Крамера) добре моделюються, але перед накладенням їх необхідно обмотувати м’яким матеріалом з метою профілактики пролежнів.

Лубкові шини не моделюються.

Сітчасті шини придатні для іммобілізації дрібних кісток, зокрема, стопи або кисті.

Шина Дітерихса дає змогу іммобілізувати та витягнути пошкоджену ногу.

Пневматичні шини для іммобілізації треба накачувати повітрям, і їх легко пошкодити, що спричинить утрату їх іммобілізаційних властивостей.

Вакуумні шини наповнені гранулами, щоб таку шину використати для іммобілізації, з неї необхідно, навпаки, викачати повітря.

До сучасних шин належать гнучка шина зразка SAM (США) та шина Kendrick (Китай). В Україні й інших країнах ці шини набувають популярності. Шина зразка SAM виготовлена з тонкої пластини алюмінію, покритої шаром ізолюючого пінополіуретанового матеріалу, тому вона легка й компактна. У шини немає гострих кутів, вона гнеться у будь-якому напрямку і не ламається під час деформації (іл. 35.2). Випускається шина у двох варіантах — тактична шина для використання під час бойових дій та цивільна. Відрізняються вони за кольором та жорсткістю — тактична жорсткіша, ніж цивільна.

Іл. 35.2. Шина зразка SAM тактична

Іл. 35.3 Варіанти застосування шини зразка SAM

Незважаючи на свою гнучкість, шина добре зберігає форму і під час надання домедичної допомоги дає змогу надійно та акуратно зафіксувати травмовані ділянки — переломи. вивихи та інші травми (іл. 35.3).

Особливості накладення шини SAM на руку або гомілку:

- шину необхідно змоделювати за формою пошкодженої кінцівки;

- для підтримки зап’ястка або передпліччя шину потрібно накласти навколо ліктя так. щоб два суглоби вище та нижче за місце перелому були знерухомлені;

- відтак зафіксувати шину на кінцівці за допомогою бинта, бандажа або інших фіксуючих матеріалів — мотузка, клейка стрічка (скотч, пластир тощо). Матеріал, що фіксує, має бути досить туго затягнутий, щоб щільно утримував шину на місці, але не перешкоджав кровообігу;

- після закінчення фіксації потрібно оглянути кінцівку для виявлення ознак порушень кровообігу. За наявності ознак його порушення (наприклад, холодні пальці, відчуття оніміння або відсутність пульсу), треба упевнитися, що краї шини не перешкоджають кровообігу (наприклад, не тиснуть на підпахвову ділянку) та заново накласти фіксуючу пов'язку.

Шину Kendrick використовують під час перелому стегна (іл. 35.4).

Іл. 35.4. Шина Kendrick: а — згорнута; б — розгорнута; в — накладена на нижню кінцівку

Протипоказаннями до використання шини Kendrick є наявність ран у ділянках коліна. стегна, тазу, гомілки чи щиколотки, а також — переломів кісток гомілки, травми гомілково-ступневого суглобу, травматичної ампутації нижньої кінцівки.

Особливості іммобілізації нижньої кінцівки за допомогою шини Kendrick. Іммобілізацію треба проводити двома, а ліпше трьома особами (рятівник і два помічника).

Перший помічник фіксує постраждалого. Другий звільняє уражену кінцівку від взуття та одягу, щоб можна було визначити пульс, рухливість і чутливість пальців нижче місця поранення. Потім порівнюють ці показники з аналогічними на здоровій кінцівці.

Рятівник накладає джгут-турнікет на травмовану кінцівку, якщо пульс наявний — турнікет не затягує, а просто залишає на кінцівці. Коловорот турнікета розміщений на передній поверхні стегна. Рятівник визначає необхідну довжину шини, приміривши її до нетравмованої ноги. Довжина шини має перевищувати довжину неураженої ноги приблизно на 30,5 см. П'яткова частина трубки шини (останній сегмент з фіксатором) має повністю виступати за п'ятку кінцівки (іл. 35.5).

Потрібно підготувати манжету, щоб ремінь для витягування (червоний, призначений для витягування кінцівки) був укорочений за рахунок ременя фіксації (жовтий з петлею). Зелений ремінь має бути послаблений.

Рятівник стабілізує кінцівку, здійснює витягування її по осі. Помічник накладає манжету з петлею на щиколотку (іл. 35.6) та проводить витягування травмованої кінцівки по осі упродовж усієї процедури іммобілізації до надійної фіксації її положення (іл. 35.7).

Іл. 35.5. Іммобілізація нижньої кінцівки за допомогою шини Kendrick

Іл. 35.6. Накладена манжета з петлею на щиколотку

Іл. 35.7. Витягування травмованої кінцівки за віссю

Відтак потрібно перевірити наявність пульсу на артеріях щиколотки, рухливість пальців та їх чутливість і порівняти ці дані з показниками на нетравмованій кінцівці.

Під час транспортування постраждалого необхідно контролювати пульс на травмованій кінцівці та здійснювати підтягування шини під час послаблення її натягу. Тракцію (від латин. tractio — тяга), тобто витягування травмованої кінцівки треба проводити до досягнення нею довжини здорової кінцівки або до зняття больового синдрому.

Якщо правильно накладено шину, у багатьох постраждалих значно послаблюються біль та судоми м'язів.

Особливості накладання шин з підручних засобів на верхню та нижню кінцівки

За відсутності стандартних засобів іммобілізації можна використати будь-які підручні засоби — гілки дерев, палиці, дошки, лижі та лижні палки, картон, фанеру, малу саперну лопатку тощо. (іл. 35.8).

Іл. 35.8. Підручні засоби для іммобілізації

Розмір підручних засобів для іммобілізації кінцівок повинен бути достатнім для створення надійної фіксації як мінімум двох суміжних суглобів (вище та нижче за місце перелому).

Обов’язково треба покласти м’які прокладки (наприклад, ватно-марлеву або тканинну) між жорсткими предметами та кінцівкою, на яку накладається шина. У ділянки суглобів та чутливих зон, наприклад пахову, треба покласти більш товсті прокладки.

Іммобілізуючи плече підручними засобами (палиці, дощечки тощо), необхідно дотримувати певних умов: з внутрішньої сторони верхній кінець імпровізованої шини повинен доходити до пахвової западини, а із зовнішньої сторони другий її кінець повинен виступати за плечовий суглоб, а нижні кінці — за лікоть. Після накладання таких шин їх прив’язують нижче і вище за місце перелому до плечової кістки, а передпліччя підвішують на косинці (іл. 35.9).

Шини фіксують чотирма вузлами: два вище та два нижче за місце перелому та закріплюють за допомогою фіксуючих пов’язок.

Іл. 35.9. Іммобілізація передпліччя, кисті та плеча за допомогою підручних засобів

Після проведення іммобілізації верхньої кінцівки будь-якими видами шин необхідно травмовану руку закріпити за допомогою трикутної пов’язки (косинки медичної). Косинку медичну треба накласти на передню поверхню грудної клітки основою уздовж тіла, а верхівкою — у бік травмованої руки. Руку, зігнуту в ліктьовому суглобі під прямим кутом, укладають на косинку.

Один кінець косинки розташовують на передпліччі травмованої руки, а другий піднімають на надпліччя здорової сторони й зав’язують їх на шиї, позаду або з боку здорової сторони. Верхівку косинки загинають над ліктем попереду й прикріплюють шпилькою. Після цього доцільно додатково закріпити плече до грудей фіксуючою пов’язкою (іл. 35.10).

Іл. 35.10. Накладання трикутної пов’язки (медичної косинки)

Якщо перелом у нижній частині ноги, то шина має виступати вище за коліно й нижче за гомілку. За наявності перелому стегна треба розмістити жорсткі предмети з обох боків пошкодженої кінцівки так, щоб знерухомити стегно, коліно та гомілку (іл. 35.11). Ззовні шина повинна бути накладена від стопи до пахви, зсередини — від стопи до промежини.

Іл. 35.11. Накладена шина з підручних засобів на нижню травмовану кінцівку

За відсутності засобів іммобілізації залишається можливість використовувати так звану аутоіммобілізацію. Наприклад, пошкоджену верхню кінцівку можна зафіксувати до тулуба марлевими бинтами або косинкою, а пошкоджену нижню кінцівку — до здорової ноги (іл. 35.12).

Іл. 35.12. Іммобілізація нижньої кінцівки за відсутності шин — аутоіммобілізація

Особливості накладання шин на верхню та нижню кінцівки.

1. З якою метою проводять іммобілізацію під час переломів і вивихів кінцівок?

2. Що використовують для іммобілізації верхніх та нижніх кінцівок?

3. Назвіть загальні принципи накладання шин.

4. Що треба зробити перед накладанням шини в разі відкритого перелому за наявності сильної кровотечі?

5. З якого боку не можна накладати шину за відкритого перелому?

6. Що треба зробити перед накладанням шини в разі закритого перелому?

7. Що треба зробити перед накладанням шини в разі відкритого вивиху?

8. Чи можна накладати шини для іммобілізації поверх одягу і взуття?

9. Що треба прокласти між шиною і кінцівкою постраждалого для попередження стискання тканин у місцях кісткових виступів?

10. На кому необхідно проводити моделювання шини?

11. Що треба перевіряти у травмованого до і після накладення шини?

12. Які є види шин?

13. Які особливості накладення шини SAM на руку або гомілку?

14. Які особливості іммобілізації нижньої кінцівки за допомогою шини Kendrick?

15. Які підручні засоби можна використати, якщо немає стандартних засобів іммобілізації?

16. Які особливості накладання шин з підручних засобів на верхню та нижню кінцівки?

17. Що можна зробити для іммобілізації кінцівок за відсутності будь-яких засобів для її проведення?