Під час бойових дій виділяють 3 етапи (зони) надання домедичної допомоги:
допомога під вогнем (червона зона) — (CUF, Care Under Fire);
допомога в тактичних умовах — секторі укриття (жовта зона) — (TFC, Tactical Field Care);
допомога під час тактичної евакуації (зелена зона) — (ТЕС, Tactical Evacuation Care).
У червоній зоні й поранений боєць, і боєць, який може надати домедичну допомогу, перебувають під прямим вогнем супротивника. Є загроза їхньої загибелі. Ці обставини зумовлюють потребу першочергового виконання бойового завдання й насамперед подавити вогонь супротивника. Якщо є змога з мінімальним ризиком для власного життя надати домедичну допомогу пораненому, то, за вказівкою командира, у цій зоні можна усунути лише найзагрозливіші для життя стани — зупинити критичну кровотечу з кінцівок шляхом накладання джгута та швидко евакуювати в безпечну зону. Якщо швидка евакуація неможлива, варто забезпечити прохідність дихальних шляхів пораненого, перевернувши, за потреби, його в стабільне положення на боці або на животі. За цих умов використовують ресурси аптечки пораненого. Джгут у кожного бійця має бути в найбільш доступному і видному місці.
У жовтій зоні поранений вже не перебуває під безпосереднім вогнем супротивника. Тому пріоритетом у цій ситуації є надання домедичної допомоги першим бійцем, що прибув до пораненого. Останній проводить обстеження пораненого, насамперед усуває безпосередні загрозливі для життя стани (масивні кровотечі з кінцівок та вузлові кровотечі, забезпечує прохідність дихальних шляхів, усуває напружений і відкритий пневмоторакс), використовуючи знову ж аптечку пораненого. За цих умов на допомогу може прийти бойовий медик взводу або старший бойовий медик роти з додатковими засобами, розташованими в їх наплічниках. Пораненого в жовтій зоні готують до евакуації в медичний заклад, час якої може значно коливатися.
Допомогу в зеленій зоні надають постраждалому зазначені вище медичні працівники взводу або роти, які перевіряють, доповнюють або усувають недоліки того, що зроблено до них. За наявності транспортного засобу для евакуації, таку ж допомогу надає персонал цього засобу з використанням наявного табельного обладнання.
Розшук уражених. Пошук постраждалих і надання їм першої допомоги є головним завданням рятувальників під час ліквідації наслідків НС. Перед проведенням робіт з пошуку та звільнення людей із завалів необхідно загасити пожежі, знеструмити лінії електромереж, вимкнути системи газо-, тепло-, водозабезпечення та каналізації. Пошук постраждалих розпочинають з ознайомлення з результатами розвідки, вивчення зони (місця) проведення робіт, характеру НС і визначення методики проведення пошуку. Мета пошуку — визначити місця перебування, а також стан постраждалих у зоні НС.
На початковому етапі пошуково-рятувальних робіт застосовують тактику поверхнево-просторового пошуку. Такий пошук ведуть у межах всієї зони НС в легкодоступних місцях, насамперед у тих місцях, звідки лунають прохання про допомогу. Перевага цієї тактики в тому, що одночасно можна охопити практично всю зону НС із застосуванням невеликої кількості технічних засобів і за невеликих витрат часу. Недоліком є те, що потрібно чимало сил.
Після того як знайдено та вилучено постраждалих з легкодоступних місць, застосовують тактику визначення головних об’єктів проведення пошуку. Такий пошук передбачає, що в загальній зоні НС виокремлюють місця, які мають пріоритет часу, тобто там виникла небезпека (вогонь, який поширюється, наявність продуктів згоряння, нестача кисню, загроза затоплення тощо). У цих місцях концентрують сили та засоби для пошуку та рятування постраждалих.
Перевага цієї тактики в тому, що потрібно менше сил. Недоліком є те, що зменшується зона пошуку, отже, збільшується час. Якщо сил та засобів достатньо, то одночасно застосовують обидві тактики.
Для скорочення часу проведення розшуку постраждалих потрібно користуватися такими загальними правилами:
послідовність вибору об’єктів для ведення пошуку заснована на принципі від простого до складного, тобто пошук ведуть у місцях, що мають незначні пошкодження та невеликий ступінь небезпеки; далі — з більшими тощо;
визначаючи місця найбільш вірогідного перебування постраждалих, необхідно мати на увазі час виникнення НС: у робочий час постраждалих буде більше на об’єктах та в установах і менше в житлових будинках, у неробочий — навпаки;
урахувати час перебігу (розвитку) НС, для того щоб зробити висновок, де шукати постраждалих. Якщо аварійна ситуація розвивалася так, що в людей був час тікати з небезпечної зони, то постраждалих слід шукати на шляхах евакуації (коридори, вихідні двері, вікна, сходові клітки). Якщо ж часу покинути небезпечну зону не було, то шукати постраждалих потрібно на робочих місцях, у кімнатах, під плитами перекриття, насамперед — у порожнинах;
пошук вести в тиші як мінімум парами;
найперше визволяють живих, а в разі виявлення загиблих позначають місця, де їх знайшли. Загиблих виносять в останню чергу;
розшук постраждалих триває, доки не буде визначено, що в зоні НС не залишилося ні живих, ні загиблих.
Після вивчення зони проведення робіт і характеру НС рятувальники вибирають оптимальний метод пошуку постраждалих.
До основних методів пошуку постраждалих належать такі: візуальний, акустичний (звуковий), прочісування місцевості, пошук слідами, зондування, опитування очевидців, пошук з повітря, пошук з використанням спеціальних приладів, тварин.
Візуальний метод пошуку полягає в огляді місць, де можуть перебувати постраждалі. Огляд відбувається як із застосуванням спеціальних приладів (відеокамер та моніторів) (іл. 35.1), так і без них (іл. 35.2).
Іл. 35.1. Система відеопошуку « Olympus»
Іл. 35.2. Візуальний розшук постраждалих
Іл. 35.3. Розшук постраждалих за допомогою собак
Розшук постраждалих за допомогою собак. Для визначення місць, де є постраждалі під уламками, найефективніше використовувати спеціально натренованих собак, які реагують на живих людей. Для проведення пошуку таким методом рятувальники покидають зону завалу, а кінолог із собакою обстежує завали (іл. 35.3). Знайшовши постраждалого, собака подає кінологу знак голосом. Після цього кінолог кілька разів підходить до вказаного собакою місця з різних боків, і якщо собака продовжує вказувати на одне й те ж місце, кінолог позначає його спеціальним знаком (як правило, прапорцем).
Іл. 35.4. Розшук постраждалого за допомогою тепловізора: 1 — вигляд об'єкта; 2 — тепловий індикатор; 3 — відеокамера; 4 — монітор; 5 — зображення
Після того як кінологи обстежили ділянку завалу, на неї заходять рятувальники й розпочинають роботи з проникнення в завали в означених місцях.
Ефективність використання собак знижується, якщо повітря задимлене, відчутний запах будь-яких пахучих речовин. Пересуваючись завалами, собаки можуть травмувати лапи, тому періодично їх потрібно виводити із зони НС для відпочинку.
Тепловий метод пошуку полягає у визначенні місця, де є постраждалий, за допомогою тепла його тіла. Для цього використовують тепловізори (іл. 35.4).
Іл. 35.5. Загальний вигляд геофона: 1 — навушники; 2 — датчики; 3 — пульт; 4 — котушка з кабелем; 5 —розгалуження; 6 — приймач речового сигналу; 7 — магніт
Акустичний метод пошуку використовують для прослуховування завалів. Розшук постраждалих здійснюють як із застосуванням спеціальних приладів — геофонів, так і без них. Геофони реагують на звук голосу, стук, серцебиття. Загальний вигляд геофона показано на іл. 35.5.
Порядок роботи з геофоном такий: рятувальник, який виконує пошук, приєднує датчики через розгалуження до пульта управління; розташовує датчики в тих місцях, де можливе перебування постраждалих; одягає навушники; переводячи ручку перемикача від одного номера датчика до іншого, спостерігає за показниками індикаторів, номери яких відповідають номерам датчиків. За показаннями індикаторів оператор визначає місце розташування датчика, який фіксує найбільший рівень шуму. Відтак оператор переміщає інші датчики, звужуючи коло пошуку, і встановлює більш точно джерело шуму. Після цього позначає місце ймовірного розташування постраждалого. Цей прилад встановлює голосовий зв'язок з постраждалими, для чого потрібно на місце, звідки лунає найгучніший звук, закріпити приймач звукового сигналу.
Іл. 35.6. Схема роботи ехолокатора, який фіксує біоритми серця
На іл. 35.6 показано схему роботи приладу, заснованого на принципі ехолокації, який фіксує біоритми серця.
Іл. 35.7. Розшук постраждалих методом прослуховування та озвучування
Акустичний метод, який не передбачає використання спеціальних приладів, має назву метод прослуховування та озвучування (іл. 35.7). Для проведення розшуку за цим методом на місці рятувальних робіт припиняють або зводять до мінімуму всі роботи з використанням техніки. Цей період називають «часом тиші». Керівник рятувальних робіт розподіляє зону на ділянки пошуку між підрозділами. Рятувальники лягають на завал по периметру на відстані 2-5 м один від одного та прослуховують завал. Якщо із завалу не лунає ані звуку, то командир або особа за його наказом голосно промовляє в завал, наприклад: «Тут допомога, відповідайте»; якщо відповіді нема, то потрібно повторити: «Відповідайте стуком». Під час таких дій доцільно використовувати мегафони. Якщо із завалу відповіді є, то всі, хто їх чув, показують напрямок, звідки лунав звук. Точка перетину напрямків цих звуків і буде вірогідним місцем перебування постраждалого. Необхідно мати на увазі, що металеві предмети можуть давати хибний напрямок звуку. Поступово рятувальники пересуваються до центра завалу.
Після в становлення місця, де виявлено постраждалого, рятувальники (якщо це можливо) установлюють з ним контакт, під час якого необхідно з'ясувати:
стан постраждалого, чи впливають на нього уламки та на які саме частини тіла;
самопочуття постраждалого та як глибоко він перебуває;
яка ситуація навколо, хто з людей є поруч, скільки їх, що відомо про їхнє місце.
Після цього треба розповісти постраждалому, що робиться для його порятунку.
Мета цієї розмови полягає в тому, що, по-перше, рятувальники отримують значно більше інформації, а по-друге, і це головне, — психологічно підтримують постраждалого.
Для визволення постраждалого рятувальники виконують роботи з проникнення в завал. Зважаючи на те, що завал — це хаотичне скупчення уламків будівельних конструкцій, меблів, обладнання, пошкоджених комунікацій тощо, а також невідомо, як міцно вони тримаються, роботи з проникнення всередину треба виконувати з дотриманням таких правил:
великі уламки, якщо можливо, не рухати, не навантажувати, не видаляти;
просуватися вперед потрібно через непошкоджені або слабко пошкоджені частини будівлі, використовуючи наявні отвори та порожнини;
дрібні уламки потрібно видаляти вручну;
краще витратити час на пробивання стіни або стелі, ніж завдати шкоди заваленим людям під час видалення уламків.
Іл. 35.8. Проникнення в завал через підкоп
Іл. 35.9. Пролом стіни
Способи рятування людей.
1. Підкоп (іл. 35.8). У завалах, що виникли під час руйнування, особливо панельних будівель, утворюються порожнини значних розмірів. Їх можна використовувати для просування рятувальників у завал; якщо велика конструкція заважає просуванню, під нею роблять підкоп за такими правилами:
просуватися вперед потрібно обережно (не підніматися, не тиснути на стіни та склепіння, не висмикувати уламки);
стіни та склепіння підкопу необхідно надійно укріпити;
під час проведення підкопу один рятувальник перебуває всередині, а другий — зовні, він стежить за конструкціями та підтримує зв'язок з першим рятувальником; через певний час вони міняються місцями.
2. Пролом стіни (іл. 35.9) здійснюють у тих випадках, коли розбирання завалу може завдати шкоди постраждалому.
Під час виконання пролому в цегляній кладці спочатку намічають місце для цього, а потім по черзі прибирають цеглу. Для виконання пролому в бетонній стіні спочатку пробивають перфоратором отвори в стіні, потім зрізають арматуру і загинають її назовні.
Іл. 35.10. Траншея в уламках: 1 — стіновий пролом: 2 — брус для перекриття; 3 — розпірка: 4 — розкіс: 5 — паля для закріплення; 6 — дошки обшивки
3. Пролом стелі. Виконують, якщо збереглися плити перекриття, а в нижньому приміщенні перебувають люди, що потребують допомоги.
Пролом стелі виконують з урахуванням таких правил:
місце орієнтовного пролому потрібно узгодити з постраждалими;
пролом слід виконувати ближче до несучих стін, краще в кутку приміщення;
під час виконання пролому не пошкоджувати несучі елементи (балки, ригелі тощо);
розміри проломів мають бути мінімально допустимими (щоб помістилися ноші);
перед проломлюванням треба зірвати підлогу з того місця, де буде виконуватися пролом;
арматуру, яка залишилася після пробивання стелі, згинають нагору.
Іл. 35.11. Шахта
Іл. 35.12. Шахта і штольня
4. Траншея. Викопують її під час розбирання завалу вручну зовні будинку для проникнення до стіни. Траншею потрібно облаштовувати з дотриманням таких правил:
траншею починають робити з краю завалу на рівні землі;
стінки траншеї обшивають у випадках, якщо є загроза завалення;
для обшивання стінок траншеї використовують дошки, уламки меблів, двері тощо, які є на місці аварії;
уламки, які є вище траншеї, необхідно прибрати;
після закінчення робіт з надання допомоги постраждалим вхід у траншею слід загородити.
Вигляд траншеї показано на іл. 35.10.
5. Шахта. Шахту (іл. 35.11) роблять тоді, коли стінові проломи для визволення постраждалих потрібно зробити нижче від рівня руйнування. Розмітку місця виконання шахти визначають залежно від місця виготовлення стінового пролому. Шахту потрібно облаштовувати з дотриманням таких правил:
Якщо шахту викопують уручну:
викопують шахту на глибину 1 м, після чого її стінки укріплюють щитами з деревини;
поглиблюють шахту ще на 1 м, стінки також укріплюють щитами;
глибина шахти має збігатися з нижнім краєм стінового пролому.
Якщо шахту влаштовують за допомогою екскаватора, то викопують на потрібну глибину, після чого стінки шахти обшивають дощатими щитами.
Залежно від ситуації та виду завалів шахта може комбінуватися зі штольнею (іл. 35.12).
6. Штольня. Прокладають тоді, коли в завалі немає пустот або коли висота завалу велика. Штольня відрізняється від підкопу тим, що уламки виносять назовні, а захищають від обвалів її верхню частину за допомогою щитів.
Якщо швидко не вдається звільнити людей із завалених сховищ (укриттів, підвалів тощо), тоді в першу чергу необхідно організувати подачу свіжого повітря через пробиті отвори, які можна використовувати для передачі води, продуктів харчування та медикаментів. Подавати повітря в захисні споруди та підвали можна також через розчищені та відновлені повітряні забірні шахти, використовуючи для цього вентилятори та компресорні установки.
Якщо постраждалий перебуває в напівзруйнованому будинку (споруді), виходи із якого зруйновані або завалені, то його необхідно якомога швидше винести звідти, бо можливий новий обвал або поширення пожежі.
Порятунок постраждалих з верхніх поверхів напівзруйнованих будинків (споруд), у яких пошкоджені входи та сходи і якщо немає безпосередньої небезпеки нового обвалу, виконують за допомогою приставних або металевих драбин, автовишок, пожежних драбин, кранів, альпіністського спорядження, колисок, брезенту, який використовують для вільного падіння людини тощо.
Іноді можна винести постраждалого через суміжні квартири, за допомогою пробивання отвору в стінах квартир, у яких збереглися входи.
Рятувальні ланки складаються з 3-4 осіб, одну з яких призначають за старшу.
Якщо споруда нестійка, то виконують її демонтаж шляхом руйнування. До проведення демонтажних робіт допускають особовий склад рятівників, які мають відповідну підготовку і пройшли перевірку знань на предмет безпечного проведення робіт та інструктаж на робочому місці.
На місці проведення демонтажних робіт встановлюють єдиний порядок обміну сигналами між особою, що керує під'їздом (від'їздом) транспорту (або місцем складування вантажу) і машиністом підйомного крана (автомобільного, баштового, на пневмоходу), а також робітниками на відтяжках.
Підсилення стін і перекриттів, що можуть зруйнуватися і створити ще більший завал, створення огороджень у небезпечних місцях, закриття зруйнованих отворів та інші заходи, які мають забезпечити нормальну роботу рятувальників і громадян, виконують за допомогою конструкцій та деталей із залізобетону, тимчасових дерев'яних конструкцій, із використанням різного роду домкратів, підпірок тощо.
Для проведення пошуково-рятувальних робіт можуть використовувати екскаватори всіх типів на колісному та гусеничному ходу, бульдозери, крани автомобільні й на пневмоходу, компресори всіх марок та іншу господарську техніку.
Рятування людей із завалених і пошкоджених захисних споруд. Перед розкриттям сховища або укриття встановлюють зв'язок з людьми, які там перебувають, з'ясовують їхній стан. Зв'язок встановлюють через повітрозабірні отвори, люки, стоки водопостачання або опалення, що йдуть у сховище. За умови пошкодження системи фільтровентиляції для подачі повітря в приміщення розчищають повітрозабірні канали, а за неможливості зробити це — бурять отвори в стіні або перекритті й подають повітря за допомогою компресора через систему фільтрації.
Розкривати сховище або укриття починають з відкопування завалених дверей та аварійних виходів; якщо завали над виходом дуже великі, то пробивають отвори в фундаментній стіні або верхньому перекритті. Робиться це в тому місці, де завал має найменшу висоту. Для пробивання отворів у стінах або в перекритті застосовують електричні або пневматичні відбійні молотки, бетоноломи, ручні ломи та інший інструмент. Якщо техніка відсутня або її використання ускладнене, завалену захисну споруду потрібно відкопувати вручну.
Визволення постраждалого. Після того як рятувальники проникли в завал, приступають до визволення постраждалого. Насамперед від нього прибирають усе, що заважає; дрібні уламки та сипучий матеріал прибирають уручну, щоб не завдати шкоди постраждалому. Найперше звільняють голову та верхню частину тіла. Вилучати постраждалого з-під уламків треба обережно, намагаючись утримувати єдиним блоком голову - шию - хребет - таз, пошкоджену частину тіла потрібно тримати окремо; для цього призначають окремого рятувальника. Уражених, що перебувають поблизу поверхні завалу й під дрібними уламками, витягають, розбираючи завал зверху вручну; а тих, хто опинився в глибині завалу (під завалом), — через галереї, що влаштовують у завалі, використовуючи порожнини й щілини, що утворилися від великих елементів зруйнованих будівель, або розбираючи завал згори.
Якщо постраждалий придавлений брилою або важкою конструкцією, то іноді необхідно користуватися домкратами (рейковими, гідравлічними та пневматичними).
Невідкладна медична допомога постраждалим у завалах. Після вивільнення людини із завалу їй надають першу медичну допомогу, а якщо можливо, допомогу надають і до вивільнення з-під завалу.
Невідкладну медичну допомогу надають постраждалому залежно від його стану: перед або після вилучення із завалу. Першу медичну допомогу на місці ураження надають рятувальники та медичні працівники, які входять до складу рятувальних підрозділів, або самотужки власне постраждалі, здійснюючи само- та взаємодопомогу.
Невідкладну медичну допомогу обмежують такими діями:
• зупиненням кровотечі;
• профілактикою синдрому роздавлювання;
• транспортною іммобілізацією;
• реанімаційними діями (відновленням дихання та серцебиття);
• відігріванням відморожених ділянок тіла;
• знеболюванням.
Після надання невідкладної медичної допомоги постраждалого транспортують до пункту надання медичної допомоги.
1. Що необхідно зробити перед пошуком та звільненням людей із завалів?
2. Яких загальних правил потрібно дотримувати для скорочення часу розшуку постраждалих?
3. Які основні методи пошуку постраждалих ви знаєте?
4. У яких випадках ефективність використання собак для пошуку постраждалих знижається?
5. Які способи рятування людей вам відомі?
6. Як здійснюють порятунок постраждалих з верхніх поверхів напівзруйнованих будинків
7. Як рятують людей із завалених і пошкоджених захисних споруд?
8. Яка послідовність визволення постраждалого із завалу?
9. Яку невідкладну медичну допомогу надають постраждалим у завалах?
10. Що відмінного між тактикою поверхнево-просторового пошуку та тактикою визначення головних об'єктів?
11. Яка різниця між геофоном і ехолокатором?
12. Що спільного між акустичним методом та методом прослуховування й озвучування?
Які невідкладні роботи виконують аварійно-рятувальні бригади під час автомобільних аварій і катастроф?
Аварійно-рятувальні роботи спрямовані на:
• пошук, порятунок життя, збереження здоров'я людей і захист населення;
• уникнення руйнувань і матеріальних збитків;
• локалізацію зони впливу небезпечних чинників;
• ліквідацію чинників, що унеможливлюють проведення таких робіт або загрожують життю рятувальників.
Проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій у мирний час та в особливий період передбачає:
1) організацію та управління аварійно-рятувальними та іншими невідкладними роботами;
2) розвідку районів, зон, ділянок, об'єктів проведення робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації;
3) визначення та локалізацію зони надзвичайної ситуації;
4) виявлення та позначення районів, які зазнали радіоактивного, хімічного забруднення чи біологічного зараження (крім районів бойових дій);
5) прогнозування зони можливого поширення надзвичайної ситуації та масштабів можливих наслідків;
6) ліквідацію або мінімізацію впливу небезпечних чинників, які виникли внаслідок надзвичайної ситуації;
7) пошук та рятування постраждалих, надання їм екстреної медичної допомоги і транспортування до закладів охорони здоров'я;
8) евакуацію або відселення постраждалих;
9) виявлення та знешкодження вибухонебезпечних предметів;
10) санітарну обробку населення та спеціальну обробку одягу, техніки, обладнання, засобів захисту, будівель, споруд і територій, які зазнали радіоактивного, хімічного забруднення чи біологічного зараження;
11) надання домедичної допомоги постраждалим, здійснення санітарно-протиепідемічних заходів, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення в районі виникнення надзвичайної ситуації та місцях тимчасового розміщення постраждалих;
12) запровадження обмежувальних заходів, обсервації та карантину;
13) надання психологічної та матеріальної допомоги постраждалим, проведення їх медико-психологічної реабілітації;
14) забезпечення громадського порядку в зоні надзвичайної ситуації;
15) проведення першочергового ремонту та відновлення роботи пошкоджених об'єктів життєзабезпечення населення, транспорту і зв'язку;
16) здійснення заходів соціального захисту постраждалих унаслідок надзвичайних ситуацій;
17) проведення інших робіт та заходів залежно від характеру та виду надзвичайної ситуації.
Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи виконують відповідно до порядку, визначеного інструкціями, правилами, статутами, іншими нормативними документами щодо дій у надзвичайних ситуаціях, які схвалені відповідними центральними органами виконавчої влади (КМУ, ДСНС). Такі роботи мають бути виконані в максимально стислі строки, тривати — безперервно до їх повного завершення (безупинно, вдень і вночі, за будь-якої погоди), з найбільш повним використанням можливостей сил і засобів, неухильним дотриманням вимог встановлених режимів робіт та правил безпеки.
З метою безпосередньої організації і координації аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації створюють штаб з ліквідації її наслідків.
Основну частину робіт, пов'язаних з реагуванням на надзвичайну ситуацію або усуненням загрози її виникнення, виконують сили цивільного захисту підприємства, установи чи організації, де виникла така ситуація, з наданням їм необхідної допомоги силами цивільного захисту адміністративно-територіальної одиниці, на території якої розташоване таке підприємство, установа чи організація, а також відповідними підрозділами ДСНС, МОЗ, ЗСУ, інших військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення відповідно до Конституції і законів України.
До робіт із запобігання виникненню НС та ліквідації їхніх наслідків можуть залучатися на добровільних або договірних засадах громадські об'єднання за наявності в них учасників, які залучаються до таких робіт, відповідного рівня підготовки. Сили цивільного захисту, крім добровільних формувань цивільного захисту, укомплектовують персоналом (кадрами) та мають бути забезпечені засобами цивільного захисту з урахуванням необхідності проведення робіт в автономному режимі протягом не менше трьох діб.
Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи (іл. 34.1) спрямовуються на пошук, рятування і захист людей (зокрема надання їм екстреної медичної допомоги) (іл. 34.2), захист матеріальних і культурних цінностей та довкілля під час ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій. До їх виконання залучаються працівники, які мають спеціальну підготовку, засоби індивідуального захисту та відповідне оснащення.
Іл. 34.1. Підготовка до виконання аварійно-рятувальних й інших невідкладних робіт
Іл. 34.2. Надання постраждалим екстреної медичної допомоги
Іл. 34.3. Використання спеціальної техніки під час гасіння пожежі
Аварійно-рятувальні та інші екстрені роботи проводять для порятунку людей і надання допомоги постраждалим, для локалізації аварії й усунення пошкоджень, що ускладнюють проведення рятувальних робіт, а також для створення відповідних умов проведення відбудовних робіт. Організація та виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт в осередках ураження і зонах стихійного лиха є одним із головних завдань ЦЗ. Вони передбачають припинення дії фактора ураження; розвідку осередків ураження; відновлення шляхів сполучення; виявлення постраждалих і винесення їх з-під завалів, а також з ушкоджених, загазованих та палаючих будинків; надання постраждалим домедичної допомоги та їх евакуацію; виведення населення із зон, небезпечних для проживання, — затоплення, хімічного і небезпечного радіоактивного зараження тощо; за необхідності — проведення санітарної обробки людей, знезараження техніки, засобів захисту й одягу, продовольства, води і фуражу, території, споруд, транспортних засобів; забезпечення людей водою, харчуванням, захистом від несприятливих факторів зовнішнього середовища.
До виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт залучають воєнізовані спеціалізовані формування цивільного захисту та невоєнізовані аварійно-рятувальні загони об'єктів господарського комплексу. В окремих випадках, крім названих формувань, можуть залучати військові частини. Головне їх завдання—порятунок людей і матеріальних цінностей. Характер і порядок дій формувань цивільного захисту залежить від виду стихійного лиха, аварії чи катастрофи, обставин, що склалися, кількості й рівня підготовки залучених сил, пори року і доби, кліматичних умов тощо. Зазначені сили забезпечують засобами захисту. Під час ліквідації наслідків виробничих аварій застосовують інженерну й іншу спеціальну техніку (іл. 34.3): крани, бульдозери, екскаватори, компресорні станції, самоскиди, важкі тягачі з тросами для розтягування і розведення великих залізобетонних конструкцій, вертольоти великої вантажопідйомності та металорізальні установки. Використовують також засоби малої механізації: домкрати, лебідки, мотопилки, газорізи, електронасоси тощо.
Створюють угруповання сил у складі розвідувальних підрозділів, загонів забезпечення руху, 2-3 ешелонів і резерву. Успіх залежить від рівня розвідки і врахування конкретних умов. У районах стихійного лиха розвідка має встановити межі осередку лиха і напрямок його поширення; об'єкти й населені пункти, яким загрожує небезпека; місця скупчення людей; шляхи підходу техніки; стан пошкоджених будівель і споруд, а також наявність у них постраждалих; місця аварій на комунально-енергетичних мережах; обсяг аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт.
Аварійно-рятувальні та інші невідкладні роботи, залежно від масштабів лиха й обставин, що склалися, виконують по-різному. Припинення поширення ОР в навколишньому середовищі досягають таким чином: • зменшенням швидкості випаровування шляхом ізоляції шару небезпечної хімічної речовини повітряно-механічною піною, а також зв'язування матеріалами (піском, ґрунтом тощо) з наступним видаленням; • зменшенням концентрації хімічної речовини за допомогою водяних завіс із розпилених струменів, які встановлюють на шляху поширення хмари ОР (іл. 34.4, іл. 34.5).
Іл. 34.4. Ліквідація аварії з викидом СДОР
Іл. 34.5. Установлення водяної завіси тонко розпиленими струменями води
У районі осередку аварії на радіаційно та хімічно небезпечному об'єкті дія аварійно-рятувальних формувань має бути спрямована на надання постраждалим тільки найнеобхіднішої допомоги. Після цього потрібно швидко евакуювати їх за межі зараженої території (іл. 34.6).
Іл. 34.6. Евакуація з вогнища СДОР
Іл. 34.7. Рятувальні роботи після землетрусу
Іл. 34.8. Надання невідкладної медичної допомоги постраждалому в задимленій атмосфері
Після землетрусів (іл. 34.7) передусім витягують постраждалих з-під завалів, напівзруйнованих і палаючих будинків, надають людям невідкладну допомогу (іл. 34.8). У завалах влаштовують проїзди, локалізують і усувають аварії на інженерних мережах, які загрожують життю людей або заважають виконувати рятівні роботи. Завалюють конструкції приміщень і споруд, що перебувають в аварійному стані, або укріплюють їх, організовують водопостачання та обладнують пункт збору постраждалих та медичні пункти.
Іл. 34.9. Евакуація людей плавзасобами із затоплених територій
Іл. 34.10. Евакуація на човні мешканки населеного пункту самотужки
Іл. 34.11. Викопування водовідвідної канави
Під час повені для виконання рятувальних робіт залучають загони, а також відомчі спеціалізовані команди й підрозділи, які оснащені плавзасобами. Рятувальні роботи під час повені спрямовані на пошуки людей на затоплених територіях, посадку їх у плавзасоби або гелікоптери та евакуацію в безпечні місця (іл. 34.9, іл. 34.10). Групи розвідки мають переміщуватися на швидких плавзасобах і гелікоптерах, визначати місця скупчення людей на затоплених територіях, їхній стан. Для зняття людей з напівзатоплених будинків, споруд, дерев або рятування їх із води всі плавзасоби оснащують необхідним обладнанням і пристроями, рятувальними засобами. Домедичну допомогу надають рятувальні підрозділи безпосередньо в зоні затоплення. Боротьбу з повенями в період льодоходу проводять шляхом ліквідації заторів, що утворюються на річках. Особовий склад формувань має бути навченим правилам поведінки на воді, заходам рятування людей і користування рятувальними засобами.
Основним засобом попередження селю є закріплення і стимулювання розвитку ґрунтового і рослинного покриву на схилах, і особливо в місцях зародження селів, а також зменшення надходження поверхневих вод, спуск талої води, перекачка води за допомогою насосів, а також правильне розміщення на схилах гір різних гідротехнічних споруд. Діє спеціальна протиселева служба оповіщення, яка має повідомити населенню про утворення селю. У разі початку зсуву рятувальні й аварійно-технічні групи евакуюють людей у безпечні райони, влаштовують проїзди, очищають оглядові колодязі й камери на комунально-енергетичних мережах, відновлюють шляхи сполучення, дорожні й гідротехнічні споруди.
Після зупинки зсуву підприємства шляхового будівництва і мостобудівні організації відновлюють дороги, мости, лінії та засоби зв'язку, будують водовідвідні канави (іл. 34.11), прибирають із доріг і вулиць завали. Під час виконання робіт з ліквідації зсуву необхідно суворо дотримувати заходів безпеки. Небезпечні ділянки необхідно огороджувати спеціальними знаками. Для боротьби зі сніговими заметами й обледенінням залучають формування загального призначення, а також працездатне населення району, а за необхідності — і сусідніх районів. Для виконання визначених робіт необхідно використовувати інженерну техніку підприємств, а також снігоочищувальну техніку об'єктів. Снігоочищувальні й снігозбиральні машини обладнують приладами звукового та світлового попередження. На шляхах лід сколюють або посипають піском, гравієм, особливо на поворотах та ділянках з поганою видимістю.
Боротьбу зі сніговими лавинами організовують протилавинні служби. У місцях накопичення снігу ставлять щити й огорожі, завдяки чому сніг накопичується в безпечних місцях, а на шляхах можливого спуску лавин споруджують відбійні дамби, лавинорізи. У місцях постійної загрози сходження снігових лавин організують лавинні станції, які ведуть спостереження і попереджають людей про небезпеку.
Після урагану підприємства спільно з усім працездатним населенням виносять (виводять) потерпілих із завалених захисних та інших споруд і надають їм домедичну допомогу, відновлюють ушкоджені приміщення, лінії електропередач, зв'язку, газо- і водопроводу, ремонтують техніку та виконують інші відновлювальні роботи.
У разі великих аварій і катастроф організацію робіт з ліквідації наслідків проводять з урахуванням обставин, що склалися, ступеня зруйнованості й ушкодження приміщень і споруд, обладнання, агрегатів, особливостей забудови та інших умов.
Винесення уражених людей за межі небезпечної зони здійснюють різноманітними способами: на ношах (іл. 34.12), руках, брезенті, ковдрі та інших засобах (іл. 34.13). Постраждалих зосереджують у безпечних районах, де їм надають домедичну допомогу. Для цього будь-яка особа, що потрапила до зони ураження, а особливо рятувальник, повинна вміти надавати домедичну допомогу, використовуючи підручні засоби.
Іл. 34.12. Евакуація із зараженої зони
Іл. 34.13. Евакуація з важкодоступного місця
Заходи безпеки під час виконання рятувальних та інших невідкладних робіт. Унаслідок НС можливі руйнування та пожежі на об'єктах, пошкодження мереж комунально-енергетичного господарства, отруєння небезпечними хімічними речовинами, тому необхідно особовому складу рятувальних формувань суворо дотримувати заходів безпеки й правил поведінки в зонах зараження.
1. Перед початком робіт в осередках ураження та зонах руйнувань необхідно: уважно оглянути зруйновані (пошкоджені) будинки і споруди; установити небезпечні та пошкоджені місця.
Заборонено без необхідності заходити в зруйновані (пошкоджені) будинки і споруди, які можуть обвалитися. Заходити в такі будинки необхідно тільки з безпечного боку, уважно прислуховуючись до характерних потріскувань або шарудіння, які вказують на можливість обвалення пошкоджених конструкцій.
2. Під час виконання робіт у зруйнованих чи пошкоджених будинках (спорудах) і завалах на висоті необхідно користуватися страхувальними засобами, місця (ділянки) огородити й позначити спеціальними знаками. Організувати надійну страховку рятувальників. Не можна працювати в завалах одному рятувальнику (бійцю).
3. Для роботи на електромережах призначають підготовлених для цього людей. Усі роботи здійснюють після вимкнення електроенергії. Заборонено торкатися електричних дротів та з'єднаних з ними металевих конструкцій.
4. Під час роботи на водопровідних, каналізаційних та газових мережах особовий склад ЦЗ повинен бути забезпечений ізоляційними протигазами. Наявність газу визначають газоаналізаторами або іншими спеціальними приладами.
Поблизу загазованих ділянок заборонено курити, користуватися сірниками та інструментами, які під час роботи можуть іскрити.
Слід суворо дотримувати заходів пожежної безпеки. Не можна гасити водою палаючі метали (магній, натрій) чи електропристрої, що перебувають під напругою; резервуари з бензином, гасом, матеріали, які зберігаються разом з негашеним вапном та карбідом кальцію. У таких ситуаціях використовують вогнегасники.
5. Під час виконання АР та інших HP вночі та за несприятливої погоди організовують освітлення ділянки робіт та під'їзних шляхів; умовними освітлювальними знаками позначають небезпечні місця для руху транспорту, переходи, котловани тощо.
Крім цього, пересування людей і автомобілів має відбуватися тільки визначеними та розвіданими шляхами; заборонено виконання робіт біля конструкцій, яким загрожує падіння; роботу в задимлених, загазованих приміщеннях і завалах виконують групами по 2-3 особи в індивідуальних засобах захисту.
Важливо обмежити тривалість роботи в небезпечних зонах радіаційного та хімічного зараження. Установити відповідні режими радіаційного захисту, які передбачають максимально допустиму тривалість перебування в зоні радіаційного зараження (на ділянках робіт), термін перебування у захисних спорудах, а також тривалість проїзду з району розташування команд рятувальників в осередок ураження і назад. Для здійснення індивідуального дозиметричного контролю особовому складу перед введенням його на заражену місцевість видають індивідуальні дозиметри. Після закінчення роботи в спеціальному журналі реєструють дозу опромінення, яку отримала кожна особа.
Для визначення тривалості роботи особового складу на зараженій місцевості організовують груповий дозиметричний контроль. Час перебування людей на радіаційно зараженій місцевості встановлюють відповідно до чинних безпечних норм дози опромінення. Необхідно також передбачити прийом особовим складом радіопротекторних засобів, перед тим як увійти в зону з підвищеним рівнем радіації. Після закінчення роботи особовий склад аварійно-рятувальних загонів має здійснити щодо себе повну санітарну обробку, яка полягає в митті під душем зі зміною одягу та взуття.
Суворе дотримання всього комплексу заходів безпеки особового складу оперативно-рятувальних сил ЦЗ під час виконання АР та інших HP дає змогу зберегти їх працездатність, обмежити втрату людей та своєчасно досягти поставлених перед ними цілей.
Особиста гігієна в умовах радіаційного, хімічного і біологічного зараження. В умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження потрібно суворо дотримувати заходів радіаційної безпеки та особистої гігієни.
Головну небезпеку для людей на території, забрудненій радіоактивними речовинами, становить внутрішнє опромінювання внаслідок потрапляння радіоактивних речовин усередину організму з повітрям, що вдихається, та під час вживання продуктів харчування й води.
Тому перед випаданням радіоактивних речовин слід ущільнити вікна вашого будинку, вхідні двері обладнати м'якими шторами; заклеїти димоходи, вентиляційні отвори, люки; згорнути килимові доріжки й килими; м'які меблі накрити чохлами, столи — поліетиленовою плівкою або клейонкою; перед вхідними дверима поставити ємність з водою, а поруч розстелити килимок.
Для запобігання або послаблення дії на організм радіоактивних речовин, які можуть викликати різні прояви радіаційного ураження, потрібно максимально обмежити перебування на відкритій території.
Виходячи з приміщення, використовуйте засоби індивідуального захисту (респіратори Р-2, «Пелюстка», ватно-марлеві пов'язки, плащі з капюшоном, гумові чоботи, рукавиці, а за наявності — і спеціальний захисний одяг); за необхідності перебування в зоні радіаційного зараження періодично проводьте часткову санітарну обробку, тобто промивайте чистою водою відкриті ділянки тіла, слизові оболонки очей, носа і рота, а також видаляйте радіоактивний пил з одягу, взуття, засобів індивідуального захисту; під час перебування на відкритій території не роздягайтесь, не сідайте на землю, не куріть; перед тим, як зайти в приміщення, вимийте взуття водою або витріть його мокрою ганчіркою, верхній одяг витрусіть і почистіть вологою щіткою.
Суворо дотримуйте правил колективної та особистої гігієни: ретельно мийте руки з милом перед уживанням їжі; регулярно (не рідше одного разу на добу) приймайте душ, менше користуйтесь косметичними засобами (помадою, кремом, пудрою); у всіх приміщеннях для людей щодня робіть вологе прибирання, бажано з використанням мийних засобів; необхідно стежити, щоб у квартирі не було протягів; уживайте їжу тільки в закритих приміщеннях; використовуйте воду лише з перевірених джерел; сільськогосподарські продукти з індивідуальних господарств, особливо молоко, овочі та фрукти, споживайте тільки за рекомендаціями органів охорони здоров'я.
Не купайтеся у відкритих водоймах до перевірки ступеня їх радіаційного забруднення; не збирайте в лісі ягоди, гриби, квіти.
Засоби індивідуального захисту можна не використовувати під час тимчасового перебування в житлових і адміністративних будинках у тиху безвітряну погоду та після дощу.
Складною проблемою під час дій у зоні радіаційного зараження є організація харчування людей. У разі гострої необхідності готувати їжу на відкритій місцевості можна за рівня радіації до 1 P/год. За рівнів до 5 P/год розгортання кухонь дозволено в наметах. Ділянку навколо них доцільно дезактивувати або зволожувати в радіусі 20-100 м.
На території з вищим радіоактивним фоном готувати та споживати їжу потрібно тільки в закритих герметичних і дезактивованих приміщеннях або в захисних спорудах. Продукти і воду доставляють сюди в герметичному посуді (упаковці) або використовують ті, що зберігалися в захищених місцях (у підвалах, сховищах) у скляній тарі,
поліетиленових пакетах або в холодильниках. Споживати їжу на відкритій місцевості й у відритих спорудах можна за рівня радіації до 5 Р/год.
Перевезення людей потрібно здійснювати тільки після спеціальної обробки транспорту і його радіометричного контролю. Щоб попередити важкі наслідки опромінення і послабити прояви променевої хвороби в усіх випадках перебування на зараженій місцевості, необхідно здійснювати медичну профілактику вражень іонізуючим випромінюванням, використовуючи радіопротектори.
Особи, що перебували в зоні радіаційного й хімічного зараження, перед виходом з неї зобов'язані пройти повну санітарну обробку.
В осередку біологічного зараження і появи особливо небезпечних інфекцій запроваджують стан суворого протиепідемічного режиму. Перебуваючи там, рятувальники використовують протичумні костюми (іл. 34.14), які знімають, виходячи із зараженої зони перед повною санітарною обробкою.
Крім того, усі, хто перебував у зараженій зоні, мають уживати відповідну дозу антибіотиків для екстреної неспецифічної профілактики.
Іл. 34.14. Рятувальники в протичумних костюмах
1. У чому полягає мета аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт?
2. Які завдання виконують рятувальники під час проведення аварійно-рятувальних робіт та інших невідкладних робіт?
3. Які сили й засоби використовують для проведення таких робіт?
4. У чому полягає завдання розвідки осередку ураження?
5. Які особливості аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт під час надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру вам відомі?
6. Яких заходів безпеки потрібно дотримувати під час проведення аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт?
7. Які особливості здійснення заходів особистої гігієни в умовах радіаційного, хімічного та біологічного зараження?
Поміркуйте й скажіть, у яких умовах перебувають люди, які пережили стихійне лихо (урагани, затоплення, пожежі). Як їм можна допомогти?
З групи метеорологічних явищ природного походження вкрай небезпечними стихійними лихами є бурі й урагани (іл. 33.1). Вони є одними з найпотужніших сил стихії і за своїм руйнівним впливом часто порівнюються із землетрусом. Основною причиною їх виникнення є циклонічна діяльність атмосфери. Циклони Атлантичного океану зазвичай називають ураганами, а тропічні циклони західної частини Тихого океану — тайфунами. Факторами небезпеки в разі різних атмосферних вихорів є насамперед сильні вітри та інтенсивні опади. Руйнівна здатність вітру залежить від швидкості й позначена у 12- бальній шкалі Бофорта (табл. 33.1), запропонованій у 1806 р.
Іл. 33.1. Ураган
Іл. 33.2. Шторм
Іл. 33.3. Наслідки урагану
Буря (шторм) — дуже потужний, зі швидкістю понад 20 м/с постійний вітер, що викликає великі руйнації на суші та хвилювання на морі (шторми) (іл. 33.2). Для бур характерна менша, порівняно з ураганами, швидкість вітру. Тривалість їхньої дії складає від кількох годин до доби. Залежно від пори року і залучення до повітря різноманітного складу часток, розрізняють курні, безкурні, сніжні та шквальні бурі.
Шквальні бурі характеризуються раптовістю й нерідко великою руйнівною силою, іноді супроводжуються сильними опадами. Руйнівний вплив шквалів визначається швидкістю вітру, а також грозами і зливовими повенями.
Шквали можуть виникати в будь-яких місцях України, але найчастіше бувають у степах, лісостепах і на Поліссі. Це різке короткочасне (хвилини і десятки хвилин) посилення вітру, іноді до 30-40 м/с зі зміною напрямку. Штормовий (шквальний) вітер спостерігають часто, а його швидкість буває переважно 20-29 м/с, а іноді й понад 30 м/с. У гірських масивах, західних і північно-західних областях України швидкість вітру інколи досягає 40 м/с.
Ураган (фр. Ouragan) — це атмосферний вихор великої руйнівної сили. Найважливішими характеристиками урагану є швидкість вітру, шлях його руху, розміри та будова ураганів, середня тривалість дії урагану. Багаторічні спостереження показують, що швидкість вітру під час ураганів перевищує 29 м/с (12 балів за шкалою Бофорта) і досягає, здебільшого, 30-50 м/с.
Таблиця 33.1
Шкала Бофорта
Основними руйнівними чинниками цих небезпечних атмосферних явищ є: висока швидкість вітру; швидкісний напір та сила повітряного потоку, що обумовлює динамічний удар і має метальну дію; тривалість.
Для зручності контролю за напрямком ураганів та з метою зменшення помилок під час передачі інформації синоптики називають їх короткими жіночими і чоловічими іменами, що легко запам'ятовуються, або використовують чотиризнакову нумерацію. В Україні урагани виникають будь-якої пори року, але переважна більшість їх буває в липні - вересні. Терміни їх виникнення мають певну циклічність, що сприяє більш точному прогнозуванню.
На більшій частині території України вітри зі швидкістю більше 25 м/с бувають майже щорічно. Найчастіше — у Карпатах, горах Криму та на Донбасі.
Ураганні і штормові вітри взимку часто призводять до виникнення снігової бурі, яка має значно менші руйнівні наслідки. Урагани супроводжуються такими явищами, як зливи, снігопади, град, блискавки (електричні розряди). Вони ламають і виривають з коренями дерева (іл. 33.3), зривають дахи і руйнують будинки, лінії електропередач і зв'язку, виводять з ладу різноманітну техніку. Ураган викликає значні руйнування, завдає великого збитку народному господарству, призводить до травм, а іноді і людських жертв. Люди можуть потрапляти під уламки зруйнованих будинків і споруд, а предмети, що летять з великою швидкістю, можуть завдати людям важких травм. Сучасні методи прогнозування погоди дають можливість за кілька годин, а то і за добу, попередити населення про можливий ураган. Найбільш надійним захистом населення від ураганів є використання захисних споруд (метро, підвалів будинків, підземних переходів тощо).
Дії населення під час урагану. Після отримання сигналу про загрозу урагану або бурі населення приступає до робіт щодо підвищення міцності та надійності будинків, споруд та інших місць розташування людей, займається пожежною профілактикою і створює необхідні для забезпечення життєдіяльності запаси. З підвітряного боку будинків люди щільно зачиняють вікна, двері, люки горищ і вентиляційні отвори. Скло вікон заклеюють, вікна та вітрини захищають віконницями або щитами. Для збалансування внутрішнього та зовнішнього тиску двері та вікна будинків з підвітряного боку відчиняють. Підготуйтесь до вимкнення електромережі, перекрийте газові крани, погасіть вогонь у грубках. З моменту отримання інформації про безпосереднє наближення урагану або сильної бурі жителі населених пунктів мають зайняти раніше підготовлені місця в будинках або сховищах.
Перебуваючи в будинку, необхідно зачинити кватирки і відійти від вікон, зайнявши відносно безпечне місце (ніші, дверні прорізи, вбудовані шафи). Покладіть на підлогу речі, які можуть впасти і спричинити травми. Відсуньте ліжко від вікна.
Зупиніться, якщо ви їдете автомобілем. Вийдіть і швидко сховайтесь у міцній будівлі або лягайте на дно будь-якого заглиблення (придорожньої канави, видолинка, ями, яру) і щільно притисніться до землі.
Під час вимушеного перебування під відкритим небом необхідно відійти на безпечну відстань від будинків. Такі дії значно зменшують кількість ушкоджень.
Необхідно остерігатися пошкоджених та повалених дерев, розгойдування рекламних щитів, вивісок, транспарантів.
Не перебувати на підвищеннях, мостах, поблизу трубопроводів, ліній електропередач, об'єктів з отруйними і легкозаймистими речовинами.
Повені — тимчасове затоплення значної частини суші водою в результаті розливу річок та великої кількості опадів (іл. 33.4), інтенсивного танення снігу, утворення заторів льоду в період весняного паводка, вітрового нагону води в річки з моря. Крім того, причиною повені можуть бути завали на річках у результаті землетрусу, гірські зсуви і руйнування дамб, гребель гідровузлів, виникнення цунамі або гравітаційних хвиль від підводних ядерних вибухів. Повені характеризуються швидким підйомом рівня води і затопленням значних територій, де велика кількість населення залишається без притулку, питної води та продуктів харчування; люди зазнають впливу холодної води, вітру та інших метеорологічних чинників. Спеціалісти вважають, що людям загрожує небезпека, коли шар води досягає одного метра, а швидкість потоку перевищує один метр на секунду. Підйом води на 3 м призводить до руйнування будівель та споруд. В Україні повені є найпоширенішим стихійним лихом (іл. 33.5).
Іл. 33.4. Повінь через випадання великої кількості опадів
Іл. 33.5. Затоплене місто Галич під час паводка на Заході України в 2008 р.
Іл. 33.6. Наслідки повені на річці Кроуфіш у штаті Вісконсин (США) у 2008 р.
Іл. 33.7. Зруйнована вибухом гребля Дніпрогесу в 1941 р.
Паводки і повені на гірських річках бувають, зазвичай, у період літніх дощів, на рівнинних — найчастіше є наслідком весняного танення снігу.
Найвірогідніші зони можливих повеней на території України:
у північному регіоні — басейни річок Прип'ять, Десна та їхні притоки;
у західному регіоні — басейни верхнього Дністра, Тиси, Прута, Західного Бугу та їхніх приток;
у східному регіоні — басейни Сіверського Дінця з притоками, Псла, Ворскли, Сули та інших приток Дніпра;
у південному і південно-західному регіонах — басейни приток нижнього Дунаю, річки Південний Буг та її приток.
Під час повені виокремлюють чотири зони затоплення: перша зона — катастрофічного затоплення; друга зона — зона швидкої течії; третя зона — зона середньої течії; четверта зона — зона слабкої течії (розливу).
Повені на річках за висотою підйому води, площею затоплення та величиною завданої шкоди поділяють на 4 категорії: низькі (малі), високі (середні), значні (великі) та катастрофічні. Катастрофічні повені зі значними матеріальними збитками, а також людськими жертвами час від часу відбуваються в Закарпатті, їх причиною є не тільки природні фактори, але й непродумана діяльність людей, насамперед — вирубка лісів.
Тривалість повеней (затоплень) може сягати 7-20 діб і більше. Можливе затоплення не тільки 10-70 % сільськогосподарських угідь, але й великої кількості техногенно небезпечних об'єктів.
Повені часто супроводжувалися селевими потоками та зсувами, руйнуванням житлових будинків, захисних дамб, мостів, доріг (іл. 33.6) та людськими жертвами.
На ріках України створено каскад гідровузлів (майже 2000 гребель), за руйнації яких можуть виникнути аварії на гідротехнічних спорудах (гідродинамічні аварії) (іл. 33.7) з подальшими катастрофічними затопленнями. Для них характерні: значна швидкість поширення (до 25 км/год), висота (до 20 м) та ударна сила (до 10 тонн на см2) хвилі прориву, а також значна швидкість затоплення всієї території. У зоні опиняться сотні населених пунктів, у яких будуть зруйновані (розмиті) системи водопостачання, каналізації, зливних комунікацій, банно-пральних стічних вод, місця збору сміття і нечистот та інших відходів. Усі ці нечистоти, сміття і відходи будуть забруднювати зони затоплення і поширюватися течією. У цих зонах зростає небезпека виникнення і поширення інфекційних захворювань. Цьому ж буде сприяти скупчення населення на обмеженій території за умов значного погіршення матеріально-побутових умов життя. Для попередження аварій на гідротехнічних спорудах підвищують стійкість наявних дамб, насипів, а також проводять заходи, які унеможливлюють виникнення вибухів (удосконалення технологічного процесу, запобігання тероризму, захист від високоточної та інших видів зброї).
Розміри матеріальних втрат і ступінь ураження людей будуть змінюватися залежно від щільності населення в зоні затоплювання, своєчасності оповіщення, відстані населеного пункту від місця початку повені та від розташування медичних установ, висоти хвилі, що затоплює, і часу її проходження, температури води і навколишнього середовища, періоду доби та багатьох інших особливостей.
Захист людей в умовах повені передбачає оповіщення, евакуацію людей та інші дії відповідно до планів боротьби з повенями та захистом населення. З метою попередження повеней створюють водосховища для регулювання річкового стоку, будують спеціальні захисні споруди (дамби). Так, на річці Дніпро створена мережа водосховищ, яка дозволяє планомірно регулювати річковий стік та значно зменшувати масштаби повеней.
Особиста безпека. Почувши попередження про загрозу повені, вимкніть газ, електроенергію і негайно виходьте у безпечне місце — на підвищення. Якщо повінь розливається повільно і ви маєте час, уживайте заходів щодо рятування майна та матеріальних цінностей: перенесіть їх у безпечне місце, а самі займіть верхні поверхи (горище), дахи будівель. Зробіть запас продуктів харчування та питної води. Використовуйте плавальні засоби або зробіть їх із колод, дощок, автомобільних камер тощо.
Опинившись у воді, скиньте важкий одяг (шерстяний здатний зберігати тепло у воді, тому в холодній воді його знімати не рекомендується) і взуття, скористайтеся плаваючими поблизу або піднятими над водою предметами та чекайте допомоги.
Важливими умовами ефективного проведення рятувальних робіт під час повені є: прогнозування можливого часу виникнення і масштабів повеней, своєчасність оповіщення населення і його евакуації, організація пошуку людей на затопленій території, чіткість проведення аварійно-рятувальних робіт, кількість рятувальних загонів, їх забезпеченість спеціальними засобами та технікою і підготовленість особового складу цих формувань, своєчасність і якість надання медичної допомоги потерпілим, організація чіткої взаємодії між органами охорони здоров'я, рятувальними та іншими формуваннями, що беруть участь у ліквідації наслідків повені та наданні домедичної допомоги постраждалим. У проведенні заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків повеней, беруть участь формування різноманітних служб, які призначені для проведення аварійно-рятувальних робіт, проведення евакуації та надання медичної допомоги. Надання допомоги розрізненим групам людей на великій території зумовлює роботу зазначених бригад невеликими силами на значній ділянці, іноді на значній відстані однієї бригади від іншої з використанням плавзасобів (катерів, моторних човнів). Усі рятувальники мають бути забезпечені рятувальними засобами (поясами тощо).
Пожежі — стихійне поширення нищівної дії вогню, який виходить з-під контролю людини. Виникають пожежі, як правило, унаслідок порушення правил пожежної безпеки, а також у результаті розрядів блискавки, самозаймання, особливо під час засухи тощо.
Лісові пожежі — некероване горіння, що поширюється на площі лісу (іл. 33.8, іл. 33.9). Залежно від того, у яких елементах лісу поширюється вогонь, пожежі поділяють на верхові, низові та підземні (ґрунтові). Причиною лісових пожеж можуть бути блискавки, а торф'яних — самозагоряння. У разі верхової пожежі вогонь охоплює крони дерев, згоряють хвоя, листя, гілки. Великі верхові пожежі супроводжуються перекиданням полум'я на значні відстані (на десятки, а то й на сотні метрів від основного вогнища). Залежно від просування краю та висоти полум'я пожежі можуть бути слабкими, середніми і сильними, за швидкістю поширення — швидкими та стійкими. Під час низових пожеж вогонь поширюється тільки по ґрунту, обпалюючи нижні частини стовбурів дерев і коренів, які виступають над поверхнею ґрунту. Під час швидких пожеж переважає полум'яний тип горіння, який поширюється з великою швидкістю, а під час стійких — безвогневий (підземні торф'яні пожежі).
Іл. 33.8. Лісова пожежа під Кременчуком
Іл. 33.9. Лісова пожежа на Херсонщині
Іл. 33.10. Гасіння швидкої пожежі
Прийоми і способи гасіння масових лісових пожеж залежать від їх виду, розмірів, швидкості поширення, наявності пожежної й іншої техніки, метеоумов і характеру місцевості (іл. 33.10). Гасіння лісової пожежі має такі стадії: припинення пожежі, локалізації вогнища пожежі, нагляд за вогнищем. Припинення пожежі полягає в ліквідації його крайки, тобто в припиненні полум'яного горіння. Локалізація пожежі — у придушенні вогнища, як правило, безполум'яного горіння (тління) у зоні погашеної крайки.
Пожежі в містах і населених пунктах виникають унаслідок порушення правил протипожежної безпеки, несправності електропроводки, у результаті стихійних лих (землетруси, урагани), аварій. Пожежі поділяють на окремі (горить одна або кілька споруд), масові (горить до 20 % будинків), суцільні (горить до 90 % будинків). Продукти горіння, що виділяються під час пожежі, мають високу токсичність, особливо під час горіння полімерів. Оксид вуглецю може утворити з киснем вибухонебезпечну суміш. У диму пожеж є такі токсичні продукти, як чадний газ, оксиди азоту, хлорид водню, ціаніди, сірководень, сірчистий газ тощо, що також призводить до отруєння людей. Основна умова запобігання пожеж — дотримання таких правил протипожежної безпеки:
утримувати в справному стані електромережі, електричні прилади, прилади опалення і дотримувати заходів безпеки під час їх експлуатації;
дотримувати правил безпеки під час користування печами, газовими приладами, предметами побутової хімії та ремонту в квартирі із застосуванням лаків, фарб;
не загромаджувати драбини, холи, коридори загального користування та підходи до засобів пожежогасіння;
не загромаджувати евакуаційні люки на балконах верхніх поверхів;
не зберігати в гаражах пально-мастильні матеріали;
не будувати сараї, гаражі та інші споруди в протипожежних розривах.
У будинку, що горить:
для захисту від диму і чадного газу дихайте через зволожену тканину;
передусім допоможіть вивести дітей, інвалідів та людей похилого віку;
виходьте з осередку пожежі в той бік, звідки дме вітер;
якщо загорівся ваш одяг, падайте на землю і перевертайтесь, щоб збити полум'я;
під час гасіння пожежі використовуйте вогнегасники, пожежні гідранти, а також воду, пісок, землю, ковдри;
якщо горить електричне обладнання або проводка, вимкніть рубильник або вимикач, а потім починайте гасити вогонь.
Особливості надання медичної допомоги під час пожеж:
ретельний пошук постраждалих на задимленій території й усередині помешкань, що горять;
необхідність надання допомоги опіковим ураженим, а також ураженим чадним газом і димом.
Зона хімічного забруднення. Під час екстремальних ситуацій природного (землетруси, пожежі, повені), виробничого, транспортного характеру можливе надходження різноманітних хімічних речовин у довкілля: в атмосферу або на поверхню ґрунту, відкритих водойм-накопичувачів та інших об'єктів із наступним розповсюдженням парів, аерозолів територією населених пунктів. Світовий досвід аналізу хімічних катастроф свідчить, що руйнація підприємств хімічної промисловості, складів та інших об'єктів, як і викид у навколишнє середовище різноманітних отрут, може призвести до серйозних наслідків. До хімічно небезпечних об’єктів (ХНО) господарського комплексу належать підприємства, що виробляють різноманітну хімічну продукцію, нафтопродукти, фармацевтичні препарати, а також підприємства, що мають холодоагенти, значні водонапірні й очисні споруди, залізничні станції зі шляхами відстою, склади з отрутохімікатами, сховища, транспортні трубопроводи тощо. Значна частина цих об'єктів виробляє або використовує як сировину в технологічних процесах сильнодіючі отруйні речовини (СДОР), які можуть спричинити масові ураження людей, тварин і рослин. СДОР можуть бути в рідкому стані або зберігатися в ємностях під тиском власних випарів як зріджений газ.
Аварійні викиди СДОР можуть відбуватися внаслідок ушкодження та руйнування ємностей під час збереження, транспортування (іл. 33.11) або перероблення СДОР. Крім того, деякі нетоксичні речовини у визначених умовах (вибух, пожежа) у результаті хімічних реакцій можуть утворювати СДОР.
Іл. 33.11. Аварійні викиди СДОР під час транспортування
Головним вражаючим чинником аварій на ХНО є хімічне зараження нижнього шару атмосфери, що призводить до ураження людей, які перебувають у зоні дії СДОР. Найбільш імовірними СДОР, спроможними викликати масові отруєння, у наш час слід вважати хлор, аміак, азотну кислоту, оксиди азоту, чадний газ, сірчистий ангідрид, сірковуглець, синильну кислоту, деякі інсектициди та цілу низку інших сполук. СДОР спроможні викликати ураження не тільки людей, але і тварин, рослин, заражати на тривалий час територію, призводячи до значних екологічних втрат.
Масштаби хімічного зараження характеризуються розмірами зон зараження. Розрізняють такі зони:
- смертельних токсодоз;
- токсодоз, що виводять із ладу;
- граничних токсодоз (зона зараження).
Зона хімічного зараження, утворена СДОР, охоплює ділянку розливу і територію, якою поширилися пари отруйних речовин у вражаючих концентраціях.
Плануючи заходи щодо захисту населення від СДОР, визначають максимально можливі зони хімічного зараження. Визначають зони хімічного зараження завчасно, беручи до уваги прогнозований викид СДОР в атмосферу.
Осередок хімічного ураження — це територія, у межах якої в результаті впливу СДОР відбулися масові ураження людей, тварин і рослин. Залежно від кількості викинутої отруйної речовини, у зоні хімічного зараження може бути один або кілька осередків хімічного ураження.
Аварії з викидом СДОР мають такі ознаки: раптовість, швидкість і масовість ураження; спроможність заражати довкілля; наявність комбінованих уражень (інтоксикація СДОР + опік, інтоксикація СДОР + механічна травма тощо). Отруйні речовини можуть проникати в організм через дихальні шляхи, шкірні покриви, слизові оболонки очей і шлунково-кишкового тракту, надходячи до нього з їжею або водою.
Комплекс заходів щодо захисту від сильнодіючих отруйних речовин:
інженерно-технічні заходи щодо збереження і використання СДОР;
повсякденний хімічний контроль (газосигналізатори);
забезпечення робітників і службовців, які працюють з отруйними речовинами, відповідними засобами індивідуального захисту (так званими промисловими та ізоляційними протигазами);
прогнозування зон зараження;
повідомлення про небезпеку ураження;
хімічна розвідка;
використання засобів колективного та індивідуального захисту;
пошук уражених і надання їм медичної допомоги;
евакуація людей із небезпечної зони;
локалізація та ліквідація зараження.
На об'єктах, що мають СДОР, заздалегідь розробляють заходи безпеки на основі «Плану захисту робітників та службовців об'єкта на випадок аварії», а також ліквідації осередка ураження або виробничої аварії. Для ухвалення рішення про захист населення від впливу СДОР оцінюють хімічну обстановку, що передбачає:
1. Визначення розмірів і площі зони хімічного зараження;
2. Визначення часу підходу зараженого повітря до визначеного рубежу (об'єкта);
3. Визначення часу вражаючої дії СДОР;
4. Визначення меж можливих вогнищ хімічного ураження;
5. Визначення можливих втрат людей у вогнищах хімічного ураження.
Іл. 33.12. Медична допомога постраждалим під час аварії на хімічному підприємстві
Іл. 33.13. Рівненська АЕС
Іл. 33.14. Аварія на Чорнобильській АЕС
Організація медичної допомоги постраждалим під час аварій на хімічних підприємствах має певні особливості (іл. 33.12).
Вирішальне значення у виживанні людей має час надання домедичної допомоги. Досвід ліквідації наслідків хімічних катастроф свідчить про те, що навіть у разі забезпечення на 100 % засобами захисту через різноманітні чинники все ж варто очікувати приблизно 10 % уражених. Тільки негайна (у перші хвилини) допомога важким ураженим може врятувати їхнє життя. Найважче діагностувати слабко виражені форми ураження, початкові стадії легких отруєнь. До першочергових належать заходи, спрямовані на своєчасне використання індивідуальних засобів захисту, виходу (виносу) потерпілих із зараженої зони, проведення санітарної обробки.
Зона радіоактивного забруднення. АЕС, які розміщені на території України, є одними з основних джерел забезпечення електричною енергією господарства країни (іл. 33.13). Виробництво, транспортування, збереження і використання радіоактивних матеріалів на цих електростанціях регламентовано правилами технології, техніки безпеки і контролю за їх застосуванням. Проте, попри це, можливість виникнення аварій залишається, унаслідок чого ці об'єкти називають радіаційно небезпечними.
Руйнування ядерного реактора може відбутися в результаті стихійного лиха, впливу вибуху звичайних боєприпасів, авіакатастроф тощо. Викид радіоактивних речовин (РР) за межі АЕС понад установлені норми, що створює загрозу для життя і здоров'я людей, називається радіаційною аварією. За масштабами наслідків розрізняють такі радіаційні аварії: • локальні — радіаційні наслідки обмежуються одним будинком; • місцеві — наслідки обмежені будинком, територією АЕС і санітарно-захисною зоною; • загальні — радіоактивні продукти, викинуті з реактора, поширюються за межі санітарно-захисної зони АЕС, у результаті чого можливе опромінення населення і радіоактивне забруднення довкілля. Вони можуть бути регіональними і навіть глобальними.
У результаті загальних радіаційних аварій, як це було на Чорнобильській АЕС (іл. 33.14), з пошкодженого ядерного реактора в навколишнє середовище викидаються радіоактивні речовини у вигляді розпечених газів і аерозолів. Викиди поширюються в різних напрямках, залежно від спрямування приземних шарів повітря, і створюють зону радіоактивного забруднення місцевості. На поширення радіоактивних продуктів може істотно вплинути зміна напрямку вітру під час тривалого викиду, як це мало місце під час аварії на Чорнобильській АЕС. Дощ значно збільшує кількість випадання радіонуклідів у тій або іншій зоні. Після аварії на АЕС відбувається нерівномірне зараження місцевості радіонуклідами, на місцевості зазвичай виникають ділянки у вигляді окремих плям із різними рівнями радіації і ступенем зараження радіонуклідами (часточки твердих речовин з радіоактивними ізотопами).
Під час аварій на АЕС мають місце два основні чинники радіаційної небезпеки: 1) зовнішнє γ-випромінювання — від радіонуклідів, що є в повітрі в момент проходження радіоактивної хмари, і від радіоактивних опадів, що випали на землю; у цьому випадку має місце загальне опромінення всього тіла людини, рівень якого згодом знижується; 2) внутрішнє а- і β-опромінення — у результаті вдихання радіонуклідів із хмари викиду, радіонуклідів, піднятих з опадів у повітря, і тих, які надійшли до організму людини разом із забрудненою РР водою та їжею. Опромінення цього виду здебільшого призводить до ураження окремих органів і тканин тіла.
Радіонукліди через органи дихання, шлунково-кишковий тракт (із їжею, продуктами харчування) і ранові (опікові) поверхні швидко потрапляють у кров (легкорозчинні РР) і осідають в органах і тканинах організму. У скелеті локалізуються переважно кальцій, стронцій, радій, плутоній; у печінці — церій, лантан, плутоній тощо; рівномірно розподіляються органами і системами тритій, вуглець, інертні гази, цезій тощо. Небезпечним є потрапляння в організм радіоактивного ізотопу йоду 131I, що з крові надходить у щитоподібну залозу і швидко накопичується в ній.
Важкість радіаційного ураження буде різною залежно від багатьох чинників (ступеня захищеності населення, потужності викиду, наявності опадів, метеоумов тощо). Своєчасно проведена санітарна обробка (у перші години після зараження) може виключити або значно послабити ураження шкірних покривів, не закритих одягом.
Серед наслідків, безпосередньо пов'язаних із впливом іонізуючого випромінювання, є променеві ураження — гостра променева хвороба, радіаційні ураження шкіри, слизових оболонок, деяких органів і систем організму.
Основною метою заходів захисту населення за будь-яких радіаційних аварій є зменшення кількості опромінених і зниження дози опромінення. До заходів радіаційного захисту населення належать: • своєчасне оповіщення відповідних органів і населення про виникнення аварії; • локалізація викиду й утворюваного ним забруднення; • екстрена оцінка радіаційної обстановки й очікуваних доз опромінення населення; • інформування населення про проведення конкретних заходів захисту; • виявлення постраждалих і надання їм медичної допомоги; • укриття населення в захисних спорудах (протирадіаційні укриття), герметизованих помешканнях (з обмеженням вентиляції, ущільненням дверей, вікон); • захист органів дихання від радіоактивних аерозолів; • профілактичний прийом препаратів стабільного йоду та інших радіопротекторів; • евакуація населення (за необхідності); • захист шкірних покривів; • дезактивація населених пунктів і території; • індивідуальна дезактивація (санітарна обробка, зміна одягу для усунення радіонуклідів); • обмеження і контроль доступу в район радіоактивного зараження; • проведення радіаційного контролю; • забезпечення населення незабрудненими водою і продуктами харчування; • проведення агротехнічних, агромеліоративних і агрохімічних заходів; • інформування населення про проведені заходи захисту і радіаційну обстановку; • проведення санітарно-просвітницької роботи серед населення.
Основні принципи попередження радіаційних уражень такі: використання матеріалів, що захищають від іонізуючого випромінювання, скорочення часу опромінення, збільшення відстані від джерела іонізуючого випромінювання, використання засобів медикаментозного захисту.
Унаслідок потрапляння та поширення в довкіллі небезпечних біологічних засобів, достатніх для виникнення хвороби (збудників особливо небезпечних інфекцій, бактеріальних токсинів — отруйних речовин, які виділяються бактеріями, суміші деяких видів мікробів або токсинів та їх носіїв), утворюється зона біологічного зараження. Вона може виникнути внаслідок застосування біологічної зброї (іл. 33.15), поширення небезпечних біологічних засобів (хвороботворних мікроорганізмів, які спричиняють особливо небезпечні інфекції), через порушення правил безпеки під час їхнього транспортування або під час роботи з ними.
Особливо небезпечні інфекції (ОНІ) — група гострих заразних захворювань людини, які можуть раптово виникнути, швидко поширитись і масово охопити населення; характеризуються тяжким перебігом і високим рівнем смертності. Прикладом бактеріальних токсинів може бути токсин ботулізму, який належить до найсильніших біологічних отрут.
Отже, зона біологічного зараження — це територія, заражена біологічними збудниками небезпечних для людей, тварин або рослин захворювань у кількості, яка перевищує допустиму. Тут виникають умови для виникнення ОНІ.
Збудники таких інфекційних хвороб можуть передаватися людьми, комахами, особливо кровососними, тваринами, гризунами, птахами, збільшуючи зону зараження. Зона біологічного зараження характеризується видом мікроорганізмів, розмірами (площею території), розміщенням її відносно об'єктів господарювання, часом утворення, ступенем небезпеки і змінами, які відбуваються в ній. Розміри зони біологічного зараження залежать від виду хвороботворних мікробів чи шкідників рослин, їх кількості, умов потрапляння та розмноження в довкіллі, метеорологічних умов, швидкості їх виявлення, своєчасності проведення профілактичних і лікувальних заходів. Якщо ці заходи здійснити своєчасно, то можна попередити потрапляння в організм людини біологічного збудника, що значно зменшить кількість інфекційних захворювань.
Іл. 33.15. Знак біологічної небезпеки, яким маркують біологічну зброю
Іл. 33.16. Догляд за хворим особливо небезпечною інфекцією
Осередок біологічного ураження — це територія, на якій у результаті впливу хвороботворних мікроорганізмів (біологічних засобів) виникають одиничні (іл. 33.16) або масові захворювання людей особливо небезпечними інфекціями, сільськогосподарських тварин, рослин. Він може утворитися не тільки в зоні зараження, а й за її межами як результат поширення інфекційних захворювань.
Осередок біологічного ураження характеризується видом мікроорганізмів, кількістю уражених (хворих) людей, тварин, рослин, тривалістю дії, особливістю вражаючих властивостей збудників хвороб.
Осередок біологічного ураження може виникнути в мирний час через інфекційні захворювання людей, тварин і рослин унаслідок завезення чи перенесення збудника хвороби з інших країн або в результаті порушення епідеміологічних норм (зокрема через відсутність вакцинації проти кору). Для запобігання поширенню інфекції в осередку біологічного зараження проводять лікувально-профілактичні, санітарно-гігієнічні заходи, дезінфекцію і санітарну обробку людей, тварин, води, техніки тощо.
Стійкість осередку біологічного ураження залежить від температури, вологості, наявності сонячних днів. Збудники хвороб за температури нижче 0 °С можуть довго зберігатися в довкіллі, тому взимку тривалість біологічного зараження більша.
Улітку за високої температури та інтенсивної сонячної радіації збудники хвороб гинуть швидше Підвищення рівня вологості також сприяє зниженню стійкості збудників хвороб. За даними досліджень учених, ідеальним станом атмосфери для застосування бойових біологічних засобів є інверсія, а найбільш вигідний час доби настає після заходу сонця, коли немає прямої дії сонячних променів на мікроорганізми. Отже, оптимальним для застосування біологічної зброї є вечірній і нічний час.
Іл. 33.17. Визначення виду збудника біологічної зброї в бактеріологічній лабораторії
Розроблення біологічної зброї проводять у спеціальних лабораторіях (іл. 33.17) із застосуванням генної інженерії, коли непатогенним мікроорганізмам надають властивостей небезпечних збудників. На них не впливають наявні лікарські препарати, і це створює загрозу в мирний час у разі потрапляння такого збудника за межі лабораторії.
Дайте відповіді на питання :
1. Опишіть зони таких стихійних лих: бурі, шквалу, шторму, урагану.
2. Як діяти після отримання сигналу про загрозу урагану та в разі появи ознак цього стихійного лиха?
3. Охарактеризуйте повені, які можуть виникнути на території України.
4. Охарактеризуйте соціальні та воєнні НС.
5. Як організовують захист населення під час повені?
6. Чим характеризується зона лісових пожеж?
7. Як запобігти пожежам у містах?
8. Унаслідок чого може виникнути зона хімічного зараження?
9. Які особливості надання домедичної допомоги постраждалим під час аварій на хімічних підприємствах?
10. Які небезпеки для людини виникають під час аварії на радіаційно небезпечному об’єкті? Як їх можна зменшити або усунути?
11. У чому полягає небезпека зони біологічного зараження? За яких умов може виникнути осередок біологічного ураження?
або
Виконате тестові звдання за посиланням вчителя в Гугл класі
